Три роки тому ми з Владиком одружилися. Жили в квартирі, подарованій моїми батьками. Моя свекруха-надто цікава жінка. Іноді доходить до того, що її допитливість переходить всі межі. На самому початку нашого сімейного життя вона регулярно нас відвідувала. Поки я була на кухні і готувала обід, вона ретельно оглядала нашу вітальню і спальню. Ніщо не вислизало від її пильного ока. Відразу помічала всі зміни. Відкривала всі шафи, виймала всі речі з тумбочки, потім приносила їх мені, і питала: де куnили, коли, скільки коштує, і постійно міняла все місцями. Потім ми з чоловіком довго шукали потрібні нам речі.
Я кілька разів намагалася пояснити свекрусі, щоб так вона не робила, просила навіть Владика поговорити з нею. Але все було марно. Вона ніяк не реагувала на наші прохання, і як і раніше nродовжувала інспектувати весь будинок. Мені це так набридло, що я була готова переїхати в інше місто або взагалі роз лучитися. І ось тут до на доnомогу прийшов наш Дімочка, якому недавно виповнилося два роки, і докорінно змінив ситуацію. У цей день у нас були в гостях наші друзі. Як завжди, прийшла свекруха, не змінюючи своїм звичкам, навіщось відкрила платтяну шафа, де лежала наша постільна бі лизна.
А Дімка, сидячи на килимі, грав своєю улюбленою машинкою. І в цей момент дитина запитала бабусю: “Знову ревізію робиш. (він тоді ще погано вимовляв деякі букви). – Ну що ти дорогий, тобі здалося-відповіла свекруха. – Ні робиш, не можна-сказав онук. Всі разом замовкли, і в повітрі повисло напружене мовчання. Потім ми всі дружно розсміялися. Свекруха вся почервоніла, і різко вискочила з квартири, сказавши, що у неї з’явилися якісь термінові справи. Майже три місяці свекруха не з’являлася у нас. Потім, звичайно, почали зідзвонюватися, все поступово згладилося. Але після цього виnадку вона з вітальні більше нікуди не ходила, а наші меблі, нарешті, залишила в спокої.