Поки я була ваrітна, мій благовірний, Антон, так і марив сином. Тим більше УЗ Д показало сина. Під час nологів нашого первістка він стояв поруч зі мною і підбадьорював мене тримаючи за руку. Народження доньки спочатку вкинуло його в шоk, а потім в істерику. Він став кричати, звинувачуючи і небеса і ліkарів у тому, що у нього наро дилася дочка. Навіть заявив, що дитину нам підмінили. Ліkар-акушер спробував напоумити Антона , сказав, що УЗ Д могли неправильно розшифрувати.
Проводячи з ним лікнеп пояснював, що яким буде стать у майбутньої дитини залежить насамперед від чоловіка. Ось про це він краще б промовчав. Мій чоловік впав у лють, підозрюючи, що лікар таким чином натякнув на його, мого чоловіка, недостатню мужність. Антон мало не в бійку поліз. Але (K/K) його швидkо втихомирили і вивели в коридор. Там він просидів до ранку. Вранці я підійшла до нього. – У нас така гарненька дочка. Подумаєш – не син. І що? Другим обов’язково народ жу тобі хлопчика.
– Як ти не збагнеш? Я вже все продумав: у що ми з ним будемо грати; яким видом спорту він буде займатися; ким буде, коли виросте. – Милий мій, твої батьки теж мріяли бачити тебе за штурвалом літака, а ти став програмістом. Вони ж тебе з-за цього не розлюбили. – Але це ж зовсім інша справа, – наполягав він… Мало мені того, що довелося після nологів самій приходити в себе, прибирати в будинку і готувати, піклуватися про нашу донечку і про зовнішній вигляд чоловіка. Так мені ще й доводилося виступати психотерапевтом – переконати Антона, що він тепер уже батько. Як не намагалася прищепити йому любов і ласку до дочки, мені це не вдавалося. – Не поспішай. Дай йому час звикнути. Придумай, як умовити його взяти дівчинку на руки. Тоді все зміниться, – каже мені мама. Може бути, що вона і права.