Ми з чоловіком збиралися поїхати на відпочинок, і ключі від квартири віддали нашій сусідці, щоб та поливала квіти і доглядала за нашими рибками. Сусідку ми знаємо довгий час і повністю довіряємо їй. Але коли ми повернулися через 2 тижні, виявили, що у нас в будинку хтось жив. Я здригнулася. Справа в тому, що по посуді було видно, що хтось користувався нею. Пральна машина також була мокра, у ванній все було мокро, ясно було, що хтось спав на нашому ліжку. Всюди було волосся.
Ми покликали сусідку і запитали, чи не віддавала вона ключі кому-небудь або може щось бачила? На що сусідка відповіла, що вона бачила людей, які тут жили, але хто дав їм ключі – вона не знає. Вона точно не давала. Так як ключі були ще у моєї свекрухи, ми подзвонили їй. Чоловік подзвонив, але вона довго тягнула гуму, але потім все ж зізналася, що ключі віддала моїй зовиці, а хто жив у нас квартирі – вона не знає. Чоловік в люті подзвонив зовиці. Вона теж спочатку не хотіла розповідати, але потім зізналася, що розмістила в нашій квартирі своїх знайомих, у яких були справи на пару тижнів в місті.
Чоловік дуже сильно розлютився, все їй висловив і тепер вона на нас ображена. Найдивовижніше те, що ображається вона, хоча могла б у нас запитати дозволу. Адже квартира все ж наша, а не її. Чоловік зажадав, щоб повернули наші ключі. Ми твердо вирішили більше ніколи нікому не віддавати ключі від квартири. Дивно, наскільки люди можуть бути на хабними і не поважати чуже майно. А тепер виявляється – ще й ми погані, не любимо зовицю і ображаємо її.