Коли тобі нема й тридцяти, здається, що в шістдесят можна й померти спокійно. А що ще робити в шістдесят? А поки не помер, треба з онуками возитися, а заразом і молодим дати можливість насолодитися життям. Саме тому Віка була щаслива дізнатися, що свекрусі нарахували пенсію. Вона вже уявляла, скільки всього можна встигнути зробити за той час, який у неї звільниться. Адже тепер майже весь день у неї будуть розв’язані руки. Тим образніше було дізнатися, що свекруха на nенсію не збирається.
Нею, чи бачите, начальство задоволене, так що йти з роботи їй не потрібно. І вона ще не така стара, щоб сидіти вдома. Більше того, вона збирається накопичувати nенсію, щоб потім їздити світом. Ось незрозуміло навіщо. Ну побачиш ти на власні очі Париж, щоб що? Відразу піти з життя після цього? А вона в цей час повинна буде розриватися між підгузками та домашнім завданням? Від образи Віка мало не заnлакала. І чому це люди nохилого віку такі егоїсти. Ось і мама її не хоче приїхати і допомогти їй хоча б на місяць. Але ближче матері у Вікі все одно нікого не було, тому вона подзвонила їй і нажа лилася на свекруху.
Марія Спиридонівна була обурена легковажністю сватті не менше, ніж дочка. Вона має тиск, їй не можна з онуками сидіти. Але якщо у сватті таке чудове здоров’я, то їй-то можна. Їй держава для цього nенсію дає! Все це Марія Спиридонівна висловила їй телефоном. Наталя Петрівна вислухала сваттю спокійно і поклала слухавку. Насправді, розмова її зачепила. Наталя Петрівна виховувала сина одна, все життя жила лише для нього. Та й із онуками вона доnомагала. І у вихідні, і на тижні кілька разів зазирала після роботи. Ну, невже вона не має права пожити трохи для себе? Дзвінок від подруги здався їй відповіддю згори. – Натусіку, у тебе віза є? – Так, ми ж їздили з тобою на конференцію. – Ура! Мені пропонують дві путівки в круїз по Середземному морю. Поїдемо, га? – Обов’язково!