У поїзді я зустрілася з однією літ ньою жінкою. Ми познайомилися. Вона була дуже милою і доброю. Розповіла про своє життя. Мене дуже вразила її розповідь. Саме її я хочу вам розповісти… Їй було 6 років, коли вона втратила свою маму. Їх було четверо дітей. Вона-найстарша. Не знала про хво робу своєї матері. Дізналася лише від сусідів, але значення всіх слів в силу віку не розуміла.
Родичів по батьківській лінії у них не було. Батькові було дуже важко. Не знав, чим годувати, як піклуватися? Він звільнився з роботи, так як дітей ні з ким було залишати. Він був у відчаї. Сусідка, у якої nомер чоловік, запропонувала батькові одружитися, мовляв, її дітям потрібен батько, а його дітям – мати. Але він випровадив її, так як діти не любили цю жінку: вона часто сва рилася з їх матір’ю. Про дітей дбала бабуся, приносила їжу, але вона була старою, у самої були проблеми зі здо ров’ям.
Домашніми справами займалася старша дочка, до того ж, доглядала за молодшими. Добре, що брат з сестрою поводилися нормально. Одного разу батько привів в будинок молоду жінку і сказав, що вона буде жити з ними. Вона була красива, до того ж – схожою на маму. Молодші діти стали її називати” мамою”, вони не так вже добре пам’ятали рідну, а у старшої дочки язик не повертався цього робити. Жінка була хорошою, милою, любила дітей, смачно готувала, в будинку панував порядок і затишок. Потім та розповіла, що завжди мріяла про дітей, про велику дружну сім’ю, але Бог не дав їй дітей. З цього дня старша дочка стала називати їй мамою. Вона була гідна поваги і любові. Вона подарувала сиротам своє тепло і замінила їм рідну маму.