З Іваном ми познайомилися майже 12 років тому. До цього в нього була сім’я, але потім він роз лучився. В мене це перший шлюб. Зараз у нас троє дітей, але розписатися він не пропонував жодного разу. Живемо ми добре, Іван дуже любить дітей, все робить для них. У нас дві машини, дача, своя квартира у місті. Ми заробляємо добре. Увагою мене він також не обділяє. Дарує подарунки навіть без нагоди.
Але ось узаконити наші стосунkи не хоче, точніше – не пропонує. Найбільше мені дістали розмови та обговорення з боку близьких та рідних. Вони вважають, що Іван мене не любить, що люблячий чоловік давно вже пропонував би вийти заміж. Мої батьки хоч і не кажуть, але я бачу, як їм важко справлятися із цим. Ще до народження нашої другої дитини мама поділилася своїми переживаннями. Мовляв, а якщо перестанемо жити разом, розлюбимо одне одного, що станеться тоді? Вона думає, що я залишусь ні з чим, із трьома дітьми на руках. Все наше майно оформлене на чоловіка, мені нічого не дістанеться.
Мама думає, що якщо за одинадцять років спільного життя він жодного разу не пропонував заміж, то вже й не запропонує. Чесно, на штамп у паспорті мені байдуже. Але так хочеться вийти за kохану людину заміж, щоб спокійно називати її чоловіком. І щоб люди не вважали його співмешканцем. З ним цю ситуацію я поки що не обговорювала. Ось і зараз не знаю, як вчинити. Взяти дітей та поїхати? Але ж я знаю, що Іван нас любить, дітей взагалі любить. Можете порадити щось?