Мій чоловік – дуже ледачий, ніколи не доnомагає мені по господарству; більш того, навіть не намагається вбити цвях в стіну. Все повинна робити я. Ось уже кілька місяців я його просила відремонтувати кран на кухні. Кран на кухні протікав, я не могла нормально користуватися ним. І мені постійно доводилося збирати воду, крім того-нова стільниця вже зіпсувалася від постійного потоку води. Того вечора я повернулася з роботи і знову нагадала чоловікові, що потрібно полагодити кран.
Він як завжди пропустив повз вуха моє прохання. Лежав на дивані, дивився якийсь фільм. Я стала вимагати, щоб він відремонтував кран. Через десять хвилин у мене терпіння лопнуло, я взяла великі кухонні ножиці і перерізала дроти, які з’єднували телевізор з розеткою. Він став кричати на мене, махав кулаками. Я його виштовхала на балкон і закрила двері. На вулиці було холодно; спочатку, він вимагав, потім став просити, щоб я відкрила двері. Я поставила умову: впущу його додому тільки тоді, коли він відремонтує кран.
Раптом я побачила, що він намагається перелізти з нашого балкона на сусідський, але йому не вдалося дістати-і він вnав. Ми живемо на другому поверсі, і не дивно, що він не дуже сильно nостраждав. Тільки обдер руки і ноги в kров, та ще й штани порвалися. Діти, які в цей час грали у дворі, стали знімати його падіння на відео. Він злякався: йому здалося, що він помер – і його забрали на небо. Повернувся додому, був наляканий, на ньому не було обличчя. Відразу побіг лагодити кран. Я зробила вигляд, що нічого не знаю. Але ледь могла стримати сміх. Бід ний так злякався, що мені нічого пояснити не міг. Після цього інциденту він став відмінною сімейною людиною. Чому я не закривала його на балконі раніше?