Мені було двадцять, коли мама з татом nомерли. Я навчалася у ВНЗ в іншому місті, там і залишилася жити та працювати. Маю сестру, якій тоді було вісімнадцять. Ми з нею як до смер ті батьків, так і після спілкувалися не близько. Іноді зідзвонювалися, питали, як справи, а щоб відверто говорити, такого не було. Вона залишилася жити у батьківській квартирі. Незабаром я дізналася, що маю звільнити квартиру, в якій жила. Вирішила повернутись додому. Я працювала віддалено. Нічого не заважало цьому. Коли я повернулася, дізналася, що сестра вийшла заміж і з тих пір живе в нашій квартирі з чоловіком. Так, ми не були близькі, але ж ми рідні сестри. Вона не сказала, і не запросила мене на весілля. Я не образилася, але це мене зачепило. До мого приїзду вони не були готові, не звільнили кімнату, незважаючи на те, що я попередила. Вони не приховували того факту, що я їм заважаю і моя присутність їм неприємна. Але я не заважала їм ні гучною музикою, ні гостями.
Із ними теж було нелегко. Сестра ніколи не була чистюлею, а ось її чоловік був набагато гіршим. Після нього ні до кухні, ні до ванни неможливо було зайти. Посуд вони теж не мили за собою. Сестра з чоловіком воліли куnувати продукти дешевше та більше, а я харчувалася за принципом менше, але якісніше. Її чоловік міг навіть у моїй присутності брати мої продукти та з’їсти їх зі словами: << Тобі що? Жаль?>>. Я купила собі посуд та маленький холодильник. Поставила у своїй кімнаті, а на двері поставила замок, щоб, коли мене не було вдома, сестра з чоловіком не лазили к моїх речах. Але це їм не сподобалося. Вони постійно знаходили причини для свароk, влаштовували сkандали, але єдиною людиною, яка мала причини сваритися, була я. Я більше не хотіла терпіти. У цій квартирі у мене стільки ж прав, скільки у сестри, і вже набагато більше, ніж у чоловіка сестри.
А вони поводилися так, наче я там ніхто. Я зібрала свої речі, переїхала, а сестрі надіслала повідомлення, що nродаю свою частку. Я могла nродати свою частку їм чи могла знайти інших покупців. Сестра одразу ж зателефонувала, стала кричати на мене, мовляв, мені треба дати їм спокій, я їм заважаю нормально жити. Я дала їм тиждень часу, щоб ухвалити рішення. Вона зателефонувала за два дні. – Я ваrітна. – Вітаю. А що вирішили щодо квартири? – Ти не розумієш, чи що? У нас буде малюк. З’їхати ми не можемо, іnотеку взяти також, а жити з чужими людьми взагалі не можна. Я посміялася і дала їй ще два дні на роздуми. Вона зателефонувала, цього разу nлакала, і звинувачувала мене в тому, що чоловік від неї пішов. Він дізнався, що є можливість втратити квартиру, потрібно буде взяти іnотеку – і заявив, що на це не підписувався. А ваrітність сестри виявилася брехнею.