Роман наш розвивався дуже швидко. Знайомі ми були лише 5 тижнів, а вже зібралися одружитися. За 7 місяців у нас наро дився син. Батьки наші душі у онуці не чують, люблять його сильно. Взагалі, шлюб у нас міцний, ми любимо один одного, все у нас було добре до певного часу. Того вечора ми пішли до ресторану на день народження до нашого друга. Зазвичай Аліна не п’є, чи трохи. На цей раз вона перебрала і мені довелося везти її додому.
Я хотів було покласти її спати, але вона ні в яку не погоджувалась, вирішила посkандалити. У пориві гніву Аліна зізналася, що син наш Альоша – зовсім не мій син. Я спочатку подумав, що вона просто наговорила в алkогольному сп’янінні таку нісенітницю. Але потім я всю ніч сидів та аналізував. Альоша справді не схожий на мене, ми з Аліною обидва темноволосі, кароокі, невисокі, а Альоша – хлопчик світлий і не погодам високий. На ранок, коли ми прокинулися, Аліна підтвердила свої слова. Всі 6 років вона боялася зізнатися мені у брехні, не була впевнена у мені, як у чоловікові.
Я Альошу люблю, і дружину свою люблю, якби вона мені тоді сказала, нічого не змінилося б. Я тоді зібрав речі та поїхав до друга на дачу; намагався якось відволіктися. Я йшов у ліс, ловив рибу, нічого не допомагала відволіктися від думок. Весь цей час у голові була моя сім’я. Півтора місяці я жив у друга на дачі. Не витримавши розлуки з kоханою дружиною та сином, я повернувся додому. Що робити, я не знаю. Альоша мій син, але якщо батьки дізнаються, що він не рідний? Я боюся, що вони змінять ставлення до нього. А брехати їм увесь цей час я не можу, рано чи пізно вони все дізнаються. І тоді точно образяться. Я обов’язково подарую їм рідного онука, але Альоша не чужий.