Уляна намагалася потрапити ключем у замкову щілину, але темрява не давала зробити цього. -Знову лампочка не працює, — бурчала вона. Тишу під’їзду порушила гучна трель дзвінка. Однією рукою тримаючи телефон, Уляна продовжувала спроби відкрити двері. — Мама, щось термінове? — відповіла вона на дзвінок. — Ось вічно ти незадоволена! Тобі що ні подзвони, ти весь час зайнята! Уляна раптово відчула всю накопичену втому, дівчина притулилася до дверей. — Мама, я сьогодні встала о 5 ранку, щоб вчасно приїхати на роботу. Пообідати не встигла, клієнт попався складний, у нього була проблема з документами. Зараз я стою біля квартири і не можу відкрити двері Може, ти мені дозволиш зайти додому і хоча б попити води? І я ж говорила, що сама подзвоню, як прийду з роботи -Звичайно, рідної матері час приділити не можеш — продовжила мама, ніби й не чула слів дочки. — Мама! — не витримала Уляна. — Ой, сама дзвони! — телефон замовк. — Ну, ось, знову я винна, — подумала Уляна. — Хоча, може і не варто бути такою різкою .Під світлом ліхтарика з телефону замок піддався, і Уляна зайшла в свою маленьку квартирку. Так, маленька, так, старий ремонт, але — своя! Вона сім років працювала не покладаючи рук, економила на всьому, зате змогла без іпотеки купити квартиру на околиці міста.
Правда все одно довелося брати невеликий кредит, за який вона зараз і розраховувалася. Ніколи байдикувати! Батьки Уляни жили далеко від міста, в селі. Дівчина, дивлячись, як батьки працюють на городі і з господарством, ще в дитинстві вирішила перебратися в місто і наполегливо йшла до цієї мети. Закінчила школу з відзнакою, вступила до університету і вивчилася. Ось тільки по закінченню виявилося, що її диплом нікому не потрібен … Але тут стало в нагоді уміння Уляни розташувати до себе людей, тому на свій страх і ризик дівчина пішла до продажу. Зараз вона була одним з лідерів свого відділу продажів будівельних матеріалів. Швидка вечеря, приготування сніданку, вибір одягу — і вона готова відпочити! На обличчя Уляни набігла тінь, вона згадала, що дзвонила мама. Батьки не підтримали Уляну в її прагненні домогтися більшого. Вони розраховували, що дівчина після школи вийде заміж і залишиться поруч, тому допомоги Уляна не отримувала. Правда, коли вона купила квартиру, все родичі якось активізувалися … Привіт, мама, — Уляна все-таки набрала номер. -Ну, нарешті, подзвонила! — невдоволено буркнула мама в трубку. Уляна не знайшла, що відповісти. -Мені тут тітка Ніна подзвонила, — продовжила мама, не дочекавшись реакції.
— У неї син, Вася, буде вступати в коледж, тому вони приїдуть завтра, поживуть, поки з документами розбираються! Уляна розгнівалася. Ось завжди так! Не спитавши, чи зручно, не поцікавившись, чи зможе Уляна, а просто ставлять перед фактом! — Я ж просила попереджати мене заздалегідь! І чому вона тобі дзвонить, якщо я тут господиня! -Ой, ти вічно зайнята, а вони вже квитки купили. Завтра зустрінеш о п’ятій вечора на вокзалі! — Я працюю до 5! А ще доїхати до вокзалу потрібно! Мама, я не готова приймати гостей! Нехай знімуть хостел, це не дорого! Тим більше вони можуть собі дозволити навіть нормальний готель! — Можуть, ну і що ?! Ти мені пропонуєш сказати родичам, що нехай йдуть куди-небудь, поки у мене дочка в своїй квартирі живе! Так ти уявляєш, що потім буде ?! Не діло це, треба допомагати! -А я сказала, що більше не прийму гостей, — втомлено повторила Уляна. — Після попередніх родичів я тиждень наводила порядок, а їх харчування коштувало мені купу грошей, і ніхто мені навіть частини не відшкодував! — Всі! Я сказала, що ти їх візьмеш! — мама поклала трубку.
Уляна лише похитала головою. Вона вирішила сама зателефонувати тітці Ніні і попередити, що вона їх не чекає, але вже була пізня ніч. Наступний робочий день так закрутив справами, що Уляна і не згадала про гостях, а коли о п’ятій годині вечора її телефон почав дзвонити раз по раз, Уляна якраз закінчувала оформляти накладні і просто вимкнула звук. Гості самі змусили згадати про себе, коли Уляна зустріла тітку Ніну і Василя біля під’їзду. — Ти чому нас не зустріла? — звернулася до неї жінка. — Нам довелося брати таксі, щоб приїхати! Ти тепер мені повинна двісті гривень! Від почутого Уляна навіть зупинилася. — Що? — запитала вона. — Я винна? — Твоя мати обіцяла, що ти нас зустрінеш і привезеш! А мені довелося витрачатися! Ти де ходиш? — жінка нібито непомічала, як розгорається злість Уляни. А сама дівчина зрозуміла, що просто втомилася. Втомилася від постійної гонки на роботі за нормами і преміями, втомилася від постійних сварок з матір’ю і мовчазної згоди з нею батька. Коли вона останній раз була в кіно або кафе? Уляна не змогла згадати .А морозиво? Коли вона його в останній раз їла? Вона завжди обмежувала себе багато в чому, аби не стати тягарем для батьків, аби заслужити їх схвалення .
і що вона отримала? Ще більше невдоволення матері, і хамське ставлення до самої себе. Навіть ось, тітка Ніна, далека родичка, не просить, а відразу вимагає. Чому? Тому що сама Уляна дозволила так з собою поводитися. -До побачення, тітка Ніна, — видихнула Уляна. — Я матері сказала, що не готова прийняти гостей. Всі претензії, будь ласка, висловлюйте їй, — і посміхнулася тією посмішкою, яку отримували не найкращі клієнти — найширшої. Уляна пішла до під’їзду, тітка Ніна сіпнулася було за нею. — Ти куди? Як це не готова? — тітка Ніна розгубилася. — А ми куди? Уляна засумнівалася, але потім дістала телефон, знайшла номер і подзвонила. — Добрий вечір! Підкажіть, будь ласка, у вас є вільні місця? Є? Чудово! Заселення до якої години? Ще краще! Забронюйте, будь ласка, два місця — жінка і молодий чоловік. Так. Так. Гаразд. Вони скоро будуть.
Уляна витягла блокнот і записала адресу. -Ось, тут недалеко, можна навіть пішки дійти, — вона простягнула листок тітці Ніні. — По навігатору знайдеш? — вона звернулася до хлопця. — Або вам таксі викликати? — це вже тітці. Тітка Ніна схопила листок з рук і з високо піднятою головою пішла в сторону дороги. Уляна подивилася на Васю. -Знайдемо, — кивнув він. — Інтернет є, самі розберемося! Вася наздогнав мати, через пару хвилин вони вийшли з двору. Уляна встигла зайти додому і переодягнутися, коли задзвонив телефон. Дівчина тільки відповіла, як відразу почула добірні закиди матері. Уляна поклала телефон на тумбочку і пішла вмиватися. — Ти мене слухаєш? — долинуло з телефону, коли дівчина повернулася з ванни. — Тепер ти мене слухай, — строго сказала Уляна. — Кожен раз, коли ти будеш підвищувати на мене голос, я буду класти трубку. Ти мене почула? — Як ти смієш! — почула Уляна і поклала трубку. Мама передзвонила через хвилину. -Не кидай телефон, — закричала вона, а Уляна знову вимкнула телефон. Подумавши трохи, вона вимкнула телефон повністю.
Мама образилася на Уляну дуже сильно. Так сильно, що на наступний раз їй дзвонив батько. Намагався присоромити, але вийшло у нього якось мляво. І тільки через місяць Уляна змогла нормально поговорити з матір’ю. Та їй розповіла, що тепер по всім родичам пройшов слух, як зіпсувало місто Уляну. Але дівчина продовжувала відстоювати свою позицію. Ні, коли дідусь зателефонував прямо їй і попросив звозити його у справах, Уляна відпросилася з роботи і супроводила його. Або, коли Вася сам подзвонив, попросився переночувати. Їх виселили на літо з гуртожитку, а автобус зламався, наступний тільки вранці, Уляна була рада допомогти. Мама щось усвідомила і тепер не дозволяла собі розпоряджатися часом і силами дочки. А сама Уляна зменшила оберти. І нехай вона все ще живе в старому ремонті, і кредит поки не закритий, дівчина, нарешті, дозволила собі просто жити!