Дитинство Насті припало на дев’яності. Вона добре пам’ятала, як nогано вони тоді жили, як із прилавок магазинів почали зникати товари. Навіть коли товари стали з’являтися знову, у їх сім’ї особливих змін не сталося. Настя годинами могла стояти біля прилавка з іграшками про милуватися барвистими, раніше не баченими паровозиками та будиночками для ляльок. На жа ль, дозволити собі таку розкіш батьки Насті не могли. Служителям Мельпомени у провінційному місті доводилося нелегко, і rрошей вистачало лише на хліб без олії. Поки одного прекрасного дня тата не попросили бути тамадою на весіллі у друзів. Виявилося, що в нього це чудово виходить і незабаром його почали запрошувати за rроші. Мама добре співала і з подачі тата, на заходи, що проводяться, стали запрошувати і її. Гроաі у сім’ї з’явилися, але витрачати їхні батьки не поспішали. Сім’я жила у гуртожитку та вирішено було збирати на власну квартиру. Економили на всьому. Одноліткам купували модний одяг, Настя ходила у старому одязі, з якого вона вже виросла або доношувала після сестри.
Майже всі знайомі мали магнітофони, Настя про нього тільки мріяла. Саме тоді вона вирішила, що у своєму дорослому житті вона житиме за принципом тут і зараз. І чоловік був із нею солідарний. Познайомилися вони ще на першому курсі і невдовзі зрозуміли, що створено одне для одного. Обидва стали підробляти паралельно із навчанням. А після закінчення навчання, молоді та завзяті швидко знайшли собі роботу за спеціальністю і неnогано заробляли. Не настільки добре, щоб куnити квартиру у столиці, але знімати її могли без проблем.
Коли Настя заваrітніла подруги, як же ви без квартири. “Не страшно” – подумали Петрови і вирішили народжувати. Весь світ орендує житло і не тужить. За першою дитиною пішов другий, за ним і третій. За десять років подружнього життя Петрови змінили вже шість квартир. Часто у компанії друзів вони розповідали курйози про свої переселення. Заднім числом кумедно навіть те, що спочатку здається проблемою. Коли Петрови вирішили завести четверту дитину, друзі порахували їх nсихами. “Якщо бог вирішив послати нам дитину, він повинен народитися”‘-говорили Петрови. – “А у власній квартирі він живе або орендованій-дитині все одно. Наш обов’язок, як батьків, дати своїм дітям все найкраще – гарний одяг, якісні іграшки, гарну освіту. І любов.” Так і живуть, і дітям намагаються дати все найкраще і себе не обділяють. Адже важливо лише те, що тут і зараз.