Напередодні свого весілля Іван із Катею зібралися по гриби. У лісі Іван натрапив на галявину з білими грибами. Почав збирати. Прокинувся, коли кошик заповнився повністю. Став Катю кликати, але та не відгукувалася. Почав шукати. Весь день шукав, а надвечір додому повернувся. Вдома куртку з корзини зняв, а там одні мухомори… Катя не помітила, як зник наречений. Пішла шукати і заблукала. Вже стемніло, а вона все плутала лісом. Тут вона побачила світло між дерев. Побігла на воrник. Прибігла, а там хата стоїть. Велика, красива. Постукали. Двері відчинила жінка років сорока – сорока п’яти. “Загубилася, дівчинко?
Проходь. Відпочинеш, поспиш”, – м’яко сказала вона. Повела Катю в кімнату: “Ось вода, умийся і приходь вечеряти”. Катя, вмившись, пішла до їдальні. Там, крім господині, був ще хлопець, її одноліток. “Я Дєна, а це мій син Геслав. Не одружений”. Катя сіла поряд із хлопцем. На вечерю був суп, дуже смачний. Геслав, як міг, доглядав дівчину. Поївши, дівчину проводили в кімнату, де вона й лягла спати. Серед ночі їй захотілося nити. Вийшла з кімнати. У їдальні розмовляли мати із сином. “Ще день, і можна почати обряд. Катя забуде все і стане подібною до нас. І ти візьмеш її за дружину”.
Катя зазирнула у щілину дверей. У їдальні сиділи дві величезні змії і говорили голосами господарів. Катя кинулась тікати. Прибігла до села, бачить – її будинок покинутий. Кинулася до сусідки. Та спершу перелякалася, потім розповіла, що з дня її зникнення минуло сім років, батьки переїхали до міста до сина, а Іван уже чотири роки як одружений. Катя поїхала до міста. Батьки, звісно, зраділи, але її розповіді не повірили… Катя знайшла роботу в місцевий розплідник змій. Колеги казали, ніби вона зі зміями розуміють одне одного. Якось до них завезли нову змію. Та одразу ж кинулась на Катю, і всю покусала. Лікарі не змогли врятувати її. Тільки повторювали її останні слова: “Не пробачила Дєма мені втечу.”