Це три різні історії. Але вони всі про жінок, про яких зараз розповім. Зустрілися ми сім’ями. Вечір був таким приємним, поки ми не стали говорити про сина Наді та Льохи. -А пам’ятаєш, як ти мене на дев’ятому місяці ваrітності залишив одну, а сам на збори поїхав? – Заявила жінка. -Надь, Ну ти знову? Я ж тоді на пологи приїхав. -Я була на дев’ятому місяці! Міг би й не їхати! Що найсмішніше, їхньому синові вже двадцять п’ять, у нього вже свої діти. Цього вечора я переконався, що жінки ніколи не забувають старих образ, незважаючи на те, що минуло вже чверть століття. Тут мова не про мстиву натуру жінки, ні, жінці складно забути ситуацію, яка колись їй завдала біл ь. Друга історія пов’язана зі мною та моєю подругою дитинства.
Зараз ми обоє одружені. Нещодавно вона згадала ситуацію двадцятирічної давності: -Пам’ятаєш, коли ти мене не проводив тоді? Спати тобі хотілося… – заявила вона мені. Я довго намагався згадати, зрештою вона сама мені розповіла. Як уранці їй треба було на електричку, це було вранці, не вночі навіть коли темно. До станції десять хвилин треба було йти, а я спав. Їй досі прикро. Вона як того дня вийшла на навчання, поклала у свій портфель образу, так і несе її все життя на своїй спині, тепер це її тягар відповідальності. Жінки… вони вибачать усе, що завгодно навіть зраду, але ніколи не забудуть.
І третя моя історія про мого друга та його начальницю. Коли вони познайомилися, вони були молоді, зустрілися два місяці і мій друг покинув її. Тепер вона директор у великій фірмі, а він прийшов до неї влаштовуватися на роботу. Переживав, думав, що дізнається, не візьме на роботу. Він, звичайно, змінився з того часу, погладшав… Начальниця довго була задоволена, як працює друг, навіть видавала премії. Але одного дня покликала його ремонтувати комп’ютер їй. Поки він там порався, вона йому як скаже: -Думаєш я тебе реально не впізнала? Друг аж перестав дихати. -Чині-Чіні! З комп’ютером простіше, ніж із жінкою. Дивовижні ви, звичайно, сюжет фільму другого дня забуваєте, а образи ніколи…