Олена мала поїхати до Павлівки, закінчивши училище мистецтва та культури. Їхати туди їй не хотілося: де вона оступилася, що її карають і відправляють туди на три роки. Вона дуже переживала, що всі ровесниці вже одружені, і їй час, але де вона там нареченого знайде. Батько помітив, що там багато парубків, знайдеться і для неї хтось. Виявилося, що не тільки з дітьми треба займатися, а й старшим приділяти потрібну увагу, тобто “сіяти” культуру в усі верстви суспільства. З такими словами Директор радгоспу Андрій Миколайович благословив її на нову роботу.
Місцеві називали її місце роботи клубом. Адміністрація ж називала його Будинком культури, хоч це була одноповерхова будівля. Андрій Миколайович керував як радгоспом, а й був відповідальний за Павловську початкову школу. Наближався Новий Рік. Олені було запропоновано організувати свято для пенсіонерів. Вона була розчарована після розмови із директором. – Адже це була не робота з дітьми та молоддю. У селі було дуже нудно: подруг немає, наречених немає, а ті, хто на неї поглядав, їй зовсім не подобалися. Новий рік уже наближався, Олена разом із Мариною Олегівною, завклубом, почала збирати команду для заходу.
Знайшли двох гармоністів, але без Діда Мороза та Снігуроньки свято не вийде. Марина Олегівна підказала їй, де знайти Діда Мороза. Він, звісно, не артист, але зіграє роль добрий: і голос басом, і справжня борода. Ніхто на селі не носив бороду, крім нього. Дідові було сімдесят років, смішити людей у цьому віці було якось незручно. Всі вмовили діда Андрія, але він не погоджувався, доки не втрутилася його дружина Олена. Діватись не було куди, він погодився. Дід Мороз був на славу – його навіть гримувати не треба було. Ялинка мала відбутися 29-го. Як завжди, щось було не так: Снігуронька бурчала, що костюм довгий та й Діда Мороза все не було. Раптом Олена почула незнайомий голос за спиною, обернулася і побачила високого широкоплечого хлопця в кожушку. Він сказав, що дід неважливо почувається, тому він прийшов замість нього. -Дайте мені костюм та текст. -А хто ви? -Спитала Олена у хлопця. -Я Онук Сергія Петровича, Діда Мороза. -Я не підведу, – сказав молодик Олена на ходу розповідала про сценарій. Вона подивилася в його очі і розгубилася: шkода, що вона не Снігуронька. Підбігши до Снігуроньки, вона сказала: -Звільняю тебе її від цієї ролі, я сама її виконаю.
Зал був сповнений публіки, приїхав сам директор завгоспу. Все пройшло на найвищому рівні. Похвалили всіх виконавців. Але не могли здогадатися, хто ж цей Дід Мороз? Всі були здивовані, що замість приболілого Петровича був його онук Максим. Після концерту Максим запросив Олену пограти у сніжки. Через багато років вони часто згадували першу зустріч. А Максим (чоловік Олени), говорив, що вона хитра: одразу зрозуміла, що не можна упускати його. Так і Олена, і Максим залишилися жити у Павлівці. Як і багато років тому вони щоразу з нетерпінням чекали на Новий рік, сподіваючись, що на свято приїдуть діти та онуки, які залишилися жити в місті і не осінь часто приїжджали до них. Олена з Максимом поставилися до вибору дітей із розумінням. Досі вони не зрозуміли, чи справді захворів дід Максима, чи він просто підштовхнув онука до Олени?