Вирішили погуляти з другом парком. Було це років 30 тому. Розговорилися, вже стемніло, і він запропонував: -Слухав, у мене вдома багато міцних напоїв. Пішли, зігріємось. Я, звичайно, не відмовився. -Тільки куплю твоїй дружині букетик квітів. -Та, обійдеться. Я не став слухати його висловлювання, знайшов намет із квітами, купив гарний букетик. Рому й Лєну я знав багато років. Я розумів, що можу прийти до нього в будинок у будь-який час, і вони мене з радістю приймуть. Але з порожніми руками було незручно. До того ж, будь-яка жінка варта красивого букетика.
Коли Олена відчинила мені двері, відразу ж засяяла в посмішці: ”Ой, Льоша, які гарні лілії. Спасибі тобі”. А потім повернулася до чоловіка і сказала: “Від тебе такого ніколи не дочекаєшся”. Але Рома був добрим і гідним чоловіком. Був розумним та надійним. Почав бізнес у 90-х, потім у них наpодилася дівчинка, Олена трохи посиділа з нею – та й сама вийшла на роботу. Чоловік часто їздив у відрядження. Іноді бував там кілька місяців. Ось тільки дружині він ніколи й нічого не дарував. Навіть коли повертався після довгого від’їзду.
Лише запитував ”Скільки тобі потрібно?” – І відраховував названу суму. Олену баrато хто б назвав щасливою, але ж я знав, що це не так. Якось я приїхав до них у гості, а Роми вдома не виявилася. Ми розговорилися: ” Ти ж знаєш, як я люблю квіти. Так, Рома добрий, але він ніколи в житті не дарував мені хоча б маленького букетика. Та я вже звикла ”. Після цього я кілька разів намагався тактовно натякнути другові, що краще виправити цю ситуацію – а він лише відмахувався. Незабаром їхня донька вийшла заміж, поїхали з чоловіком до Пітера. Рома так і їздив у відрядження, а Олена потрапила під скоpочення. Сиділа вдома, поrладшала.
Одного разу вона усвідомила: ”все життя пройшло. І вже нічого не повернути і нічого вже не змінити. Начебто, ні в чому не потребувала, але на душі вже дуже сумно. Кілька років тому Рома все ж таки купив Лені величезний букет її улюблених тюльпанів. Але це було вже не важливо: квіти чоловік поклав на моrилу.