Ми з чоловіком живемо разом майже п’ять років, зійшовшись у тридцять. Я часто жартувала, що в нас не залишиться часу на розлучення, але зараз я хочу це зробити. Причина – чоловік купує лише найдешевші продукти, і це вже нестерпно. Раніше я сама купувала продукти, працюючи на ринку. Для мене завжди важливими були якість, термін придатності та склад, а не ціна. Але після народження дочки, коли я пішла у декрет, покупками почав займатися чоловік.
Спочатку я не звертала уваги на пом’яті пачки молочних продуктів, цукерки з білим нальотом та консервовані продукти без етикеток. Але я зрозуміла, що це не випадковість. Чоловік купує такі продукти через знижки, не переймаючись якістю. Коли у дочки з’явився сип, а потім і великі червоні плями по всьому тілу, лікар сказав, що це алергія і порекомендував виключити з раціону все, що містить добавки, барвники та консерванти. Я намагалася спокійно поговорити з чоловіком: «Сергію, ти вчора Полінці давав сметану?», – Запитала я. «Ну, так, і що?», – одразу насторожився він. «Не треба цього робити», – сказала я.
«Сметана була свіжа, у цілій упаковці. Що знову не так?», – обурювався він. «Скільки вона коштує?», – Запитала я, вже знаючи відповідь. «А тобі яка річ? Тепер я відповідаю за стіл і викручуюсь, як можу». Я зірвалася: «Якщо тобі подобається тухлятина, їж сам! Не трави доньку!» «Грошей я мало вкладаю? Навіщо платити більше, якщо сметана – це сметана! Чи багато у нас грошей, щоб на вітер кидати?» Я ледве стримувала крик: «Якщо пачка пом’ята, у ній може бути мікротріщина, продукт псується. Без етикетки можна купити будь-що – прострочене, старе, тухле!» Він не переконався. Грошей я не маю, треба виходити на роботу, залишити Поліну з мамою. Нехай Сергій живе один. Краще нехай дочка буде без батька, але здорова. Іншого виходу я не бачу.