Катерина Петрівна, 50-річна мати, була задоволена своїм сімейним життям, насолоджуючись комфортом, який забезпечував їй успішний чоловік. Їхній син Ваня ріс, наслідуючи працьовитого батька, але, незважаючи на тривалі стосунки з Анею, до шлюбу ставився неохоче. Аня, яка прагне зобов’язань після чотирьох років знайомства, зіткнулася з байдужістю Вані до шлюбу.
Катерина спостерігала за спробами Ані зберегти стосунки, відзначаючи відсутність взаємності з боку сина та його несерйозне ставлення до неї. Ситуація загострилася, коли Аня завагітніла. Незважаючи на невіру Вані та його відмову одружитися, батько зажадав від нього взяти на себе відповідальність, інакше він ризикує втратити свою спадщину. Проблема була в тому, що Ваня був готовий утримувати Аню, але чинив опір шлюбу, що призвело до сімейних негараздів.
Катерина розривалася, боячись, що син відмовиться від своїх обов’язків, і побоюючись, що Аня скористається ситуацією у своїх корисливих цілях. Ідея виселити сина, щоб пристосувати його до Ганни, була для неї болісною, відбиваючи складну динаміку бажання підтримувати сімейні цінності, одночасно орієнтуючись на самостійність сина та наслідки його вчинків. Катерина відчувала себе безсилою, опинившись між ультиматумом чоловіка, впертістю сина та невизначеним майбутнім їхньої родини.