Коли мій чоловік пішов до другої дружини Катерини, він стверджував, що без нього мені не вдасться забезпечити гідне життя нашим дітям. Проте я не лише впоралася, а й допомогла дітям з житлом. Продавши будинок у селі, я переїхала до міста, щоб бути ближче до них. Все життя я присвятила трьом своїм дітям, адже, крім мене у них нікого не було. Після відходу чоловіка, який не надавав нам підтримки, я поїхала на заробітки, залишивши старшу дочку, 15-річну Олю, дбати про молодших. Повернувшись за півроку з Чехії, я знайшла будинок у порядку, завдяки зусиллям дітей.
П’ятнадцять років я працювала за кордоном, вклавши усі зароблені кошти у добробут дітей. Зрештою осіла в Італії, де заробила достатньо, щоб допомогти кожному з дітей придбати квартиру. Після повернення, я купила квартиру поряд з дітьми. Коли дочка поскаржилася на витрати на транспорт та неможливість користуватися автомобілем чоловіка, я допомогла їй фінансами зі своїх накопичень.
Однак згодом мої заощадження закінчилися. Ситуація посилилася, коли моя квартира постраждала від затоплення сусідом, що вимагало дорогого ремонту. Звернувшись за допомогою до дітей, я отримала обіцянку підтримки, але на практиці допомоги вистачило лише на мінімальний ремонт та купівлю необхідних меблів. Тепер, дивлячись на пошарпані стіни свого будинку, я замислююся про те, що, можливо, варто було б залишити собі трохи коштів, хоч я і не шкодую про допомогу своїм дітям…