У мій 50-й день народження, серед усіх добрих побажань, один коментар моєї подруги сильно зачепив мене. Вона приписала моє, здавалося б, щасливе життя чоловікові, свекрам та дітям, повністю відкинувши мою роль. Все це було схоже на миттєве знецінення моїх зусиль, особливо, якщо врахувати, що всього кілька років тому вона радила мені піти від чоловіка, посилаючись на відсутність у нього статків і перспектив.
Я вийшла заміж за Микиту, незважаючи на її скептицизм, і хоча на нашому шляху були свої бурі, я завжди цінувала свою сім’ю понад усе. Після серйозного випробування через 10 років нашого шлюбу, коли я пішла від Микити, моя подруга порадила мені ставити на перше місце особисте життя, а не єдність сім’ї. Однак у центрі моєї уваги залишалася моя дитина та наше майбутнє. Зрештою, під впливом родичів Микита помирився зі мною, і наша сім’я через рік збільшилася з народженням дочки.
Протягом усіх цих років я долала фінансові труднощі, несправедливу критику та складні емоції, пов’язані з вихованням дітей у скромних умовах. Я внутрішньо змирилася з цими труднощами, віддаючи перевагу мовчанню і стійкості сваркам і конфліктам. Незважаючи на доглянутий будинок і виховання слухняних дітей, висловлювання моєї подруги на дні народження мали на увазі, що мій внесок завжди був незначним. Цей вечір змусив мене засумніватись у цінності моїх жертв і в тому, що мої зусилля зі створення та збереження сім’ї колись були по-справжньому визнані.