Декілька років тому мій чоловік Петро приїхав додому в пригніченому стані. – Ніно, біда з мамою. У неї інсульт. Я просто не знаю, що робити! – Ми впораємося, – намагалася заспокоїти його я. – Сучасна медицина творить чудеса, вона зможе видужати. – Лікарі сказали, що ходити вона більше не зможе. Їй потрібний постійний догляд. Я один не впораюсь без твоєї допомоги. – Не хвилюйся, ми всі залагодимо. Звільнимо дитячу та облаштуємо для неї кімнату. На той момент наш син Тарас уже мав свою родину та маленьку дитину, тож дитяча кімната була порожньою. Хоча моя свекруха ніколи до мене особливо тепло не належала, я не могла залишити її на чужу людину. До того ж, я нещодавно пішла з роботи.
Петро заробляв досить, він мав кілька торгових точок і магазин, і хоча останні роки справи йшли не дуже, грошей нам вистачало. Я доглядала свекруху, як дитину: купала, міняла підгузки, годувала, робила масажі. Але, на жаль, через це я сильно зашкодила собі спину. Син помітив, що мені стає важко, і почав хвилюватися: – Мамо, ти не повинна цього робити! У результаті заробиш собі грижу, і мені доведеться тебе доглядати. Чому тато не допомагає? – Має багато роботи. Постійно затримується, відрядження.
– Зручна позиція! Ти знаєш, де він взагалі? І тут я вперше замислилась. Дійсно, відколи ми взяли свекруху під опікою, Петра майже не було вдома. Але я була така зайнята, що не звертала уваги. Тоді я вирішила придивитися до його поведінки. Почала помічати, що він часто замикається в кімнаті і з кимось розмовляє телефоном. Коли вкотре Петро поїхав у відрядження, я зателефонувала його помічникові Олегу. І той, нічого не підозрюючи, спитав:
– Ну, як вам подобається готель? Зручний? – Який готель? – Здивовано запитала я. – Ну ви ж у Яблуниці, правда? – Так, – вирішила я підіграти. У мене мало не стався вибух у голові. Виявилося, що поки я тут, у свої 50 років, доглядаю його маму, Петро розважається в готелі! Я не витримала і написала йому повідомлення: «Я їду через дві години. Повертайся з Яблуниці, нехай твоя коханка доглядає твою матір! А якщо не приїдеш, вона залишиться сама».
Петро почав одразу мені дзвонити, але я не брала слухавку. Зібрала свої речі, нагодувала свекруху і поклала її спати, а сама пішла до сусідки, щоб подивитися, чи повернеться він. І що ви вважаєте? Приїхав, захеканий, а з ним – молода дівчина, їй не більше 30. Я вийшла до них: – Ну що, готова міняти підгузки? Рукавички на кухні візьми. До коханки його не вистачило сміливості, вона втекла. Петро ж почав виправдовуватися, благати пробачити його. Але його вже не слухала. З холодним обличчям заявила, що подам на поділ майна, хоч би чого це мені коштувало. Пізніше син розповів мені, що батькові дуже важко доглядати матір, він ледве впорається і не може знайти доглядальницю. Мені було шкода свекруха, але простити чоловіка за зраду? Думаєте, таке можна забути?