Батьки жили у своєму затишному будинку на селі. Діти приїжджали до них нечасто, адже кожен мав своє життя в інших регіонах. Лише на канікулах вони привозили онуків, щоб порадувати старих. Але останнім часом молодший син Данило зачастив, приїжджаючи майже кожних вихідних «просто так». Це викликало подив у батьків. Пані Орися того дня готувала вечерю, адже син зателефонував і сказав, що скоро буде. Він зазвичай швидко заходив додому, одразу сідав за стіл і їв домашній борщ з пампушками. Чекали, що разом з ним приїде і його нова дружина Неля. Перший шлюб Данила був недовгим – подружжя просто не зійшлося характерами.
Невістка виявилася справжньою білоручкою: не готувала і не стежила за будинком, а лише бігала ресторанами та магазинами. Мати Данила, шкодуючи сина, часто пересилала йому домашню їжу автобусом, щоб він хоч якось міг харчуватися. — Мамо, як смачно пахне! Слинки течуть! — вигукнув Данило, але навіть не обійняв її, а одразу сів за стіл і почав їсти. Він попросив добавки і мати з радістю спостерігала, як син насолоджується її кулінарією. Однак після їжі Данило підвівся і навіть не прибрав свою тарілку в раковину. — Сину, допоможеш по господарству? Зима скоро, треба підготуватися. Я вже старий, ледь сокиру тримаю, — попросив батько. — Ага, — буркнув син і пішов у свою кімнату, де відразу завалився на диван і заснув. — Він втомився з дороги, дай йому виспатися, — сказала дружина чоловікові.
— Вранці прокинеться і візьметься до роботи. Але Данило проспав до полудня. Не вмившись і не почистивши зуби, він одразу попрямував до столу. — Що у нас на сніданок? — Це вже обід, синку! Я якраз докручую вареники, готове буде за годину. А поки що можеш зробити собі чаю та допомогти батькові — він у дворі займається парканом. Його треба виправити та пофарбувати. Данило невдоволено скривився, наче проковтнув лимон. Вдягнувши взуття, він вийшов на вулицю, але замість того, щоб допомогти батькові, пішов у сад і просто блукав туди-сюди, поки його не покликали на обід. За столом він довго скаржився на роботу — начальник постійно навантажує документами. А потім почав лаяти Нелю за те, що вона не веде домашнє господарство. — Так, вона теж працює, але я втомився! Що, якщо вона разок чашку помиє, від цього нічого поганого не станеться.
Зрештою, вона має бути господинею вдома! Після обіду Данило знову пішов спати, а батьки продовжували працювати — копали картоплю та займалися господарством. Коли настав час вечері, дружина вже не мала сил і чоловік вирішив сам допомогти їй. — О, тату, а що ти робиш жіночу роботу? Адже це не чоловіча справа. Я зголоднів, ще довго? Є що перекусити у холодильнику? Мені додому треба щось взяти – яйця, молоко, сметану. І пиріжки теж захоплю. — Знаєш, сину, краще не приїжджай. Ми тебе любимо, але тебе бачити не хочемо. Нам такі ледарі не потрібні! – почав кричати батько. Данил зібрав свої речі, накинув куртку і пішов, не попрощавшись. Минув уже місяць, а вони й досі не розмовляють. Данило все ще скривджений на батьків за те, що вони не дали йому відпочити, як він планував. Адже він не для того приїжджав, щоб проводити всі вихідні за роботою! Як ви думаєте, хто правий у цій ситуації? Чи часто ви відвідуєте своїх батьків і допомагаєте їм у господарстві?