Я була здивована, коли моя свекруха сказала такі слова власному синові. Оксана Степанівна завжди була запальна, але це ніколи не було чимось серйозним, тому я й не чекала від неї такої поведінки. Як тільки мій чоловік пішов, вона зателефонувала мені, щоби висловити свої почуття. Ми – звичайна молода сім’я, одружені 7 років, у нас 3 дочки. Чоловік працює, а я перебуваю у декретній відпустці. Батьки подарували нам на весілля однокімнатну квартиру та солідний конверт з грошима на ремонт, за що я була їм безмежно вдячна. Вони багато працювали за кордоном, щоб нагромадити на моє майбутнє, незважаючи на слабке здоров’я мого батька. Через стільки років наша квартира стала здаватися тісною.
Зі зростаючою сім’єю ми вже не мали місця для ліжок, не кажучи вже про те, щоб трохи побути наодинці. Було ясно, що нам потрібне житло більше. Оскільки працював лише мій чоловік, наші можливості здавалися обмеженими. Моя мама запропонувала нам попросити мою свекруху, яка жила одна у двокімнатній квартирі, помінятися. Вона розсудила, що свекруха більшу частину часу проводить на роботі і не потребує додаткового простору.
Однак мій чоловік був налаштований скептично, знаючи принципи своєї матері, яка вважала, що він має бути годувальником сім’ї не залежачи від когось. Коли чоловік поговорив з нею, вона подзвонила мені в люті і заявила, що нам має бути соромно навіть розглядати таке прохання. Вона вважала, що її син має бути самостійним та відповідальним. Хоча я розуміла її думку, але ситуація була іншою. Ми не були ліниві, просто в нас уже було троє маленьких дітей, і нам потрібно більше місця. Мій чоловік – єдиний син своєї матері, яка використовувала другу кімнату для квітів, коли ми боролися з тіснотою. Я не можу зрозуміти, як вона може віддавати перевагу квітам, а не онукам? Невже в такій ситуації ніхто не допомагав би своїм дітям?