Я дала притулок у своїй хаті старенькій бабусі з дому для людей похилого віку – і з того часу мої родичі перестали зі мною спілкуватися. Вони вважають мене ненормальною. Хіба я щось зробила не так? Люди всиновлюють дітей з дитячих будинків. Чому люди похилого віку не повинні заслуговувати на таку ж допомогу та увагу?
Протягом багатьох років ми жили вчотирьох у трикімнатній квартирі: дві мої доньки, мама та я. Після того, як матері не стало, її відсутність у будинку сильно відчувалася. Через рік я зустріла стару подругу, яка, як виявилося, віддала свою матір у будинок для літніх людей і забула про неї. Моє серце стиснуло від жалю, і я вирішила взяти цю жінку до себе.
Родичі та друзі називали мене “божевільною”, але дочки підтримали. Бабуся Ніна відразу ж влилася в нашу родину, ставши її улюбленим членом та першою помічницею у всіх справах. Вона повернула в наш будинок радість і життя – навіть доглядала занедбані кімнатні рослини. Хоча мої родичі та друзі дистанціювалися від неї, я впевнена, що вчинила правильно. Бабуся Ніна вже стала для нас янголом-охоронцем, щовечора шепоче молитви і наповнює наш дім любов’ю.