У той період, поки ми обидва працювали, я зазвичай вставала рано, щоб приготувати сніданок для нас з чоловіком, а він відвозив мене на роботу. З того часу, як я пішла в декретну відпустку з нашою тепер уже шестимісячною дитиною, мій графік різко змінився. Зараз, якщо дитина спить, то і я теж сплю, бо часто не сплю аж до ранку.
Мій чоловік висловлює невдоволення тим, що йому доводиться самому готувати яєчню та каву, і запитує, чому це я не можу піднятися, щоб допомогти йому в цій справі, незважаючи на його здатність самостійно справлятися зі своїми обов’язками. Але ж протягом усього дня я зайнята доглядом за дитиною та домашніми справами – від прибирання до покупки продуктів та приготування вечері. При цьому невдоволення чоловіка зростає. Він навіть заявив про свою здатність жити без сім’ї, припустивши, що наш шлюб колись був створений лише для домашнього затишку.
Він явно мав на увазі під цими словами відсутність інтересу до нашої дитини. Він уникає спілкування з нашим сином, заявляючи, що вважає за краще почекати, поки він підросте. Через це я почуваюся недооціненою, особливо якщо врахувати, що квартира належить моєму чоловікові, і цей факт змушує мене почуватися позбавленою прав щодо житла. Як мені бути у такій ситуації? Невже терпіти це єдиний вихід?