Нещодавно я помітила, що мій чоловік почав віддалятися від мене. Раніше я не звертала на це уваги, але одного разу він раптом заявив, що хоче спати на дивані, мотивуючи це тим, що наше ліжко йому незручне. Це дивне пояснення змусило мене занепокоїтися. Якось увечері, коли ми сиділи за вечерею, я вирішила обережно торкнутися цієї теми. “Ти впевнений, що справа в нашому ліжку? Може, ми просто купимо новий матрац?” – Запропонувала я.
Чоловік дивно на мене подивився і відмахнувся: “Ні, це не в ліжку справа. Просто іноді мені хочеться поспати на самоті.” Ця розмова тільки посилила мої підозри, і я вирішила трохи простежити за ним. Я почала помічати, що він часто пропадає у своєму телефоні, йде в іншу кімнату, щоб поговорити, та й повертається додому пізніше, ніж звичайно. Одного вечора, коли він знову зібрався спати на дивані, я не витримала: “Ми не спілкуємося як раніше, ти весь час на відстані.
Ти впевнений, що все гаразд між нами?” Чоловік зітхнув, сів поруч і взяв мої руки у свої. “Пробач, що змусив тебе турбуватися,” – почав він, – “у мене на роботі купа проблем, і я не хотів навантажувати тебе своїми переживаннями. А лежати поряд з тобою і мовчати – це просто нереально. Але тепер я зрозумів, що я помилявся, віддаляючись від тебе.” Ця розмова стала початком нашого повернення до більш відкритого та чесного спілкування. Я зрозуміла, що іноді просто потрібно заглянути під поверхню проблеми, щоб знайти спосіб вирішити її разом.