Михайло Павлович відчував дедалі більше труднощів у спілкуванні з дружиною Оленою. Основною причиною був їхній син, 36-річний Анатолій – чоловік без роботи та чітких життєвих прагнень. Олена постійно захищала та пестила його, що викликало напругу в сім’ї. “Олено, нам потрібно поговорити про Толю. Йому вже 36, а він все ще без роботи і будь-яких цілей у житті,” – вкотре розпочав розмову Михайло. Олена зітхнула: “Михайло, він просто ще не знайшов себе. Ми повинні підтримати його, а не тиснути.” “Підтримка – це одне, але ми робимо все за нього.
Він має почати брати відповідальність за своє життя”, – наполягав Михайло. Ці суперечки стали повсякденністю. Олена продовжувала захищати Анатолія, а Михайло відчував, що їхньому синові не вистачає мотивації змінити своє життя. Якось Михайло вирішив поговорити з Анатолієм особисто. “Синку, ти вже дорослий. Чи не пора тобі почати будувати своє життя? Знайти роботу, можливо, створити сім’ю…” Анатолій знизав плечима: “Тату, я пробував, але нічого не виходить. Мені комфортно так, як є.” Михайло зрозумів, що його син звик до зручного життя без зобов’язань. І він вирішив змінити свою тактику. Замість того, щоб давити на сина, він почав пропонувати йому різні варіанти – курси, вакансії, навіть запропонував допомогти зі складанням резюме.
Згодом, під впливом батька, Анатолій почав повільно змінюватись. Він відвідував курси та почав активно шукати роботу. Олена спочатку була проти, але, побачивши позитивні зміни в сині, поступово погодилася з підходом чоловіка. Ця ситуація навчила Михайла та Олену, що у вихованні важливий баланс між підтримкою та мотивацією до самостійності. Анатолій, у свою чергу, усвідомив, що для досягнення успіху в житті необхідно брати на себе відповідальність та виявляти ініціативу. Як ви думаєте, вони правильно вчинили?