Вийшовши заміж, я залишила роботу, тому що мій чоловік, військовослужбовець, змушений був часто переїжджати з місця на місце. Як дружини офіцерів, ми займалися переважно веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Спочатку я боролася з безпліддям, але в результаті народила двох синів. Через роки, у 43 роки, у мене народився третій син, Мишко. Ми оселилися в невеликому містечку, де я присвятила себе домашньому господарству та вихованню дітей, що підтримувалося заробітком чоловіка. У мене була педагогічна освіта, але я вирішила зосередитись на сім’ї, оскільки ми були фінансово стабільні.
Я грала роль дружини і матері, не дбаючи про своє майбутнє чи пенсію. Однак після несподіваної смерті чоловіка життя змінилося. Мої старші сини, вже самостійні, допомагали Мишку з освітою. Чоловік завбачливо купив для наших дітей квартири, які були оформлені на моє ім’я. Через роки у старших синів з’явилися свої сім’ї, але вибір супутниці життя для Михайла виявився непростим. Коли Мишко одружився, ми жили в його квартирі, але я не наважувалася перевести на нього власність через напружені стосунки з його дружиною, яка була незговірлива і зневажлива.
Почуваючись старою і нікому не потрібною після відходу чоловіка, я періодично зверталася за допомогою до синів. Коли в мене зламався холодильник, я звернулася до Миші, але його дружина різко відчитала мене, навіть не дозволила більше спілкуватися з ними. Мишко став на її бік , заперечуючи будь-які зобов’язання стосовно мене. Я вирішила залишити квартиру на собі та здавати її в оренду, щоб забезпечувати себе самостійно. Таким чином, я не обтяжувала б синів і могла б вести свої справи без їхньої допомоги.