Родіон йшов похмурими вулицями, де меланхолійний дощ відбивав його похмурий настрій. Він був спантеличений складнощами жінок, сам відчуваючи роздратування та занедбаність. Самотній і не маючи власного будинку, Родіон знайшов притулок у орендованій кімнаті у літньої жінки, обравши це місце, щоб знайти своє нещастя. Колись Родіон був одружений з жінкою, яку ніжно любив, і прожив разом з нею п’ять щасливих років. Однак прикрий інцидент кинув тінь на його щастя. Колега, самотня жінка сорока років, жартома попросила Родіона про ласку – допомогти їй завести дитину.
Родіон неохоче погодився, вважаючи, що це лише разова допомога без подальших зобов’язань. Однак через рік жінка подала на нього до суду, вимагаючи визнання батьківства та виплати аліментів. Незважаючи на протести Родіона та пояснення їхньої угоди, суд став на бік жінки. Ця юридична плутанина стала кошмаром для Родіона, особливо коли його дружина дізналася правду, відчувши себе зрадженою і з розбитим серцем.
Родіон, відчуваючи себе незрозумілим і жертвою обставин, усвідомлював лише, що обтяжений виплатами аліментів на двох дітей та життям, повним безнадійності. Він вірив, що його наміри були шляхетними: він просто надавав допомогу без будь-якої романтичної участі. Однак події, що розгорталися, тепер змушували його брести по сірих, дощових вулицях, почуваючи себе спустошеним і відданим невдячністю і жадібністю жінок. Хто винен у цій ситуації: Родіон, котрий погодився на таку пропозицію, колега, яка скористалася ним, чи дружина, яка не змогла зрозуміти?