Я стала пенсіонеркою близько півроку тому , але ідея сидіти склавши руки і нічого не робити не припала мені до душі. Будучи завжди працелюбною, я присвятила своє життя турботі про двох своїх дочок, які мають тепер власні сім’ї. Протягом багатьох років я часто ставила їхні потреби вище за свої власні. В одну суботу переді мною стояло величезне завдання: консервувати продукти з моєї дачі. Я витратила два дні на збирання врожаю кабачків, огірків та помідорів і знала, що мені знадобиться допомога в обробці всього цього. Отже, я заздалегідь попросила своїх дочок нічого не планувати цього дня, щоб допомогти мені.
Їхнім сім’ям подобалися мариновані продукти, які я готувала щороку, і вони без вагань брали банки з моєї комори протягом усієї зими. Однак цього разу все було інакше. Незважаючи на моє прохання, жодна з моїх дочок не приїхала, щоб допомогти. Я була розчарована таким вчинком. У результаті я зберегла кілька баночок для себе, а решту віддала сусідці. Я не змогла б впоратися з усім цим самостійно, особливо з огляду на моє здоров’я.
Коли мої дочки відвідали мене через кілька днів, я прямо сказала їм, щоб цього року банок від мене не чекали. Обидві висловили своє здивування та розчарування, згадавши, що не чекали від мене такої реакції. Але їхня відсутність у той день змусила мене усвідомити, що мені потрібно встановити межі та навчити їх цінувати мою допомогу. Невже я просила про щось велике і складне? З кожним роком, у міру того, як я старію, ці завдання стають все більш складними. Я впевнена, що настав час вже моїм дочкам навчитися робити свій внесок. А що ви зробили б на моєму місці?