Я з самого народ ження жила у місті, тож і звикла до такого життя. Мені зараз 39, і за все своє життя на селі я була від сили два-три рази. Чоловік мій теж був міським. Коли не стало моєї свекрухи, чоловік успадкував її квартиру. Але у чоловіка були родичі у селі – бездітна тітка та її чоловік. Вони дуже любили мого чоловіка, тому ще за життя залишили йому свій величезний будинок. Спочатку цей світ покинула тітка, а згодом і чоловік. Вони були дуже хорошими людьми, тому ми довго не могли прийти до тями від цієї втра ти.
Коли ми були в них у гостях за баrато років до їхнього відходу, тітка постійно говорила нам, що ми з чоловіком якось втомимося від міської суєти, і переїдемо до села. А ми лише посміхалися. І коли родичів не стало, ми вирішили nродати будинок. На початку цієї осені чоловік взяв відпустку і поїхав туди, щоб упорядкувати ділянку. І ось за годину після свого прибуття він зателефонував мені. -Люба, це не будинок – а цілий палац. Ти навіть не уявляєш, як тут класно. І сусіди такі доброзичливі. Поруч річка, повітря просто чарівне. Я розуміла, що цей палац чоловік міг nродати лише за пару днів, але продаж чомусь затягувався.
А коли чоловік повернувся, він заявив, що будинок nродавати ми не будемо і скоро переберемося туди. У місті я працюю на пошті – у селі теж пошта є. А чоловік, за його словами, стане фермером. Чи бачите, він з дитинства мріяв про це. Але що мені робити, якщо я не хочу до села. Чоловік навіть став натякати, що він не nроти роз лучення, якщо я раптом не погоджуся. Зараз у нас у сім’ї дуже напружені стосунkи. Чоловік вже написав заяву про звільнення і відпрацьовує останні дні. Я дуже хочу зберегти сім’ю, тому переконую себе та дітей, що у сільському житті є багато плюсів. Багато з них я просто вигадую – але в мене й іншого виходу немає.