Йшов із дому Іван зі сkандалом. Прийшло йому в голову в шістдесят років переїхати жити в Польщу, став цією ідеєю дружині набридати. Але Наталя не хотіла залишати рідну домівку. -Та кому ми там потрібні? У такому віці не змінюють місце проживання! Хто нас там годуватиме?
Тут у нас є господарство, донька поруч, не пропадемо. А там ми зовсім чужі! -Стара дурепа, сиди вдома тоді, я без тебе поїду! Знайду там дбайливу стареньку і добре житиму! Іван поїхав, а Наталя видихнула з полегшенням. Життя її у всіх сенсах стало простіше. Тепер не треба було вставати рано, щоб готувати каву, вислуховувати постійні причіпки. Роботи по будинку стало вдвічі менше.
Дочка, коли приїжджала, дивилася на матір із подивом. -Мамо, ну ти прямо посвіжіла. Невже зовсім не сумуєш за татом? -Ні, дочко, мені дихати спокійніше стало після його від’їзду. -Але ж ви разом прожили майже тридцять років! -Саме, за ці тридцять років він мені стільки нервів витріпав! Коли Іван опублікував фото з написом: «Чудово тут живу, на батьківщину не планую». Наталя щасливо посміхнулася.