– Таня, привіт, це я! – у слухавці пролунав радісний голос колишнього. Сергій пішов від неї рік тому. До свого першого кохання. Проігнорувавши почуття самої Тані. «Він до тебе повернеться. Не наситився першим коханням. Насититься і повернеться до тебе. Ось тільки чи пустиш ти його назад…», – сказала їй тоді подруга. Півроку страждала Таня. Потім її став доглядати Андрій, колега. А вона все ще чекала на Сергія. – Чим ти зараз зайнята? – Запитав Сергій. – Сплю. Чим ще можна займатися о другій ночі, — пробурчала Таня. – Ти завжди любила поспати. Ну як можна спати такої зоряної ночі? У таку чудову погоду. Виходь, погуляємо. – Ти що, п’яний?
Які прогулянки о другій годині ночі?! Мені зранку на роботу! – Танечка, я дуже по тобі скучив. Хочу тебе побачити. – Погуляй зі своєю. Чи ти пішов від неї? – Поки що ні. Вона вдома спить. – Тоді чому ти подзвонив мені? Іди до неї. – Ну я ж пояснюю – скучив за тобою… У нас сьогодні, після роботи, сабантуй стався. І ось я йду додому, проходжу повз твій будинок, і раптом таку тугу за тобою відчув. Я раптом зрозумів, що ти єдина, хто любила мене. А ця… вона просто користується мною. А ти ще мене не розлюбила? – Іди до своєї, Сергію. Ви варті один одного. Обидва тільки й робите, що користуєтесь іншими. – Танечко, ти мене неправильно зрозуміла.
Я хочу повернутись до тебе. Назовсім. – Іди! Прокинеться мій чоловік, швидко відучить тебе дзвонити ночами. – То ти вийшла заміж? Жвава яка. Швидко мене забула. Усі ви жінки однакові… Таня відклала телефон і раптом весело розреготалася. Один дзвінок і все стало на свої місця. Тінь минулого зникла. Раз і назавжди. Вранці, незважаючи на тривожну ніч, Таня прокинулась бадьора та щаслива. Радісно посміхнулася сонцю, новому дню, новому життю.