Мене звуть Аліна, і мені 62 роки. Маю одну подругу ще зі студентських років. Ми жили в одному районі, близько один до одного. Обидві вдало вийшли заміж, nроте мого чоловіка нещодавно не стало, а її чоловік ще кілька років тому виїхав на підробітки до іншої країни. У шлюбі у неї наро дилася одна дитина, син Саша, який благополучно одружився, так само, як і мої діти. І так вийшло, що ми обидві залишилися одні. Ми завжди зустрічалися, щоб проводити один з одним час і не нудьгувати.
Але якось я подумала: чому б нам не з’їхатися, а одну з квартир здавати в оренду? І нам буде не нудно, і вигоду від цього отримаємо. Навколо все здавалося плюсами, доки ми не почали цю справу . Проблеми почалися ще на початку, коли ми обирали, кому переїхати. Ми обидві хотіли жити у себе, тому що нам так комфортніше. Мені, звичайно, було менше принципово, хто до кого переїде, тож я погодилася переїхати до неї. Почала збирати свої речі, але задумалася: чи я не надто речей беру? Раптом вона не матиме стільки місця в будинку? Але й залишати майбутнім квартирантам дорогоцінну техніку та меблі теж залишати не хочеться, бо ніколи не знаєш, які люди тобі трапляться.
Моя подруга Аня була шокована, коли побачила стільки речей. Тому ми вважали за правильне взяти в оренду гараж і зберігати ці речі там, щоб не захаращувати будинок. Далі наші nроблеми продовжились. Я вдома кухонне приладдя зберігала в одному місці, вона в іншому. А потім ще виявилося, що в нас і різні смаки. Ми любили їсти різну їжу, але я і з цим звикла, бо як ніяк господиня в хаті вона. Згодом ми зрозуміли, що ідея жити разом і давати в оренду квартиру, що залишилася, була не з кращих. Ми довго мовчали, і обидві не знали, як розпочати ту розмову, але я взяла себе в руки і розповіла їй усе, що лежить на моїй душі. Виявилося, що вона зі мною згодна, і відчуває все те саме, як і я. Тоді ми вирішили, що краще нам знову роз’їхатися. І після цього наші стосунkи стали, як раніше.