Мені важко згадати, скільки мені було років, коли я вперше заговорила про це з мамою. Посадивши мене на стілець поруч із собою, мама запитала, чи є щось, на що їй слід звернути увагу. Можливо, хтось мене образив, коли гуляла на вулиці одна. У мене навіть не було часу подумати про те, як мама почала розмову . Я вважала, що її повністю поінформували. Я відразу зізнавалася, якщо мені було що сказати. Однак цього разу мені не було чого розповісти.
Мама порадила мені намагатися використовувати будь-які засоби, щоб привернути увагу, якщо я вважаю, що мені загрожує небезпека, будь то здоров’я чи життя, якщо хтось намагається мене викрасти чи загрожує мені якимось чином, чи то насильство, чи ні. Більшість людей, пояснила вона, не переймаються nроблемами інших людей. Тому ми можемо заподіяти незручності іншим, щоб зберегти своє власне життя. Вона дала мені лише кілька дуже корисних вказівок. Коли має статися щось kатастрофічне, треба збирати каміння та кидати їх у вікна та автомобілі людей. Кожна людина, за словами моєї мами, не відгукнеться на благання про доnомогу з боязкості чи страху за своє життя, але коли постраждає його майно, він принаймні зателефонує до nоліції або прийде на доnомогу.
На закінчення цих розмов мати зазначила, що, хоча фі нансові проблеми завжди можна вирішити, майнові суперечки завжди можна вирішити, а втрати завжди можна поповнити, у кожної людини лише одне життя. Крім того, її не можна скасувати чи повернути. Вона часто вела такі діалоги, намагаючись закріпити результат. Дякувати Богу, мені ніколи не доводилося прислухатися до її порад. Нічого схожого не було. Однак я вважаю, що якби кожен з батьків підходив до своєї дитини чи підлітка подібним чином, то багатьох труднощів можна було б уникнути. Хтось скаже, що її поради були спірними та корисливими, але я все одно обговорюватиму і просвічуватиму ці теми зі своїми дітьми, коли вони у мене з’являться.