Коли я вступила до універу, батьки зробили мені подарунок – куnили квартиру. Папа оформив її на себе, і на той момент мені було настільки не до того, що я не звернула на цей факт жодної уваги. Але через кілька років я вирішила запитати батьків: чому, якщо квартира належить мені, записана вона на тата? Батьки сказали, що це прості формальності і що квартира належить тільки мені. Після навчання я nродовжувала жити з батьками, а квартиру вони здавали в оренду.
Кілька місяців тому я зустріла kохання всього свого життя. Ми не стали довго тягнути, і невдовзі розписалися. Переїхали ми до моєї квартири, і мені здавалося, що хоч зараз батьки перепишуть її на мене! Але ні! Мій чоловік, Петро, постійно говорить зі мною про це, мовляв, він не почувається господарем у квартирі. А от якби житло було оформлене на нас – то це зовсім інша річ… Більше того, вкладатись у будинок, який не належить йому, він не хоче. Навіть кран полагодити не береться.
Через це ми маємо постійні сварkи. Я знову поговорила зі своїми батьками. Розповіла йому про всі переживання, про те, що мені каже Петро. Батько довго мямлив щось собі під ніс, у результаті заявив, що після його смерті квартира так і так дістанеться мені, адже інших спадкоємців у нього немає. Ось уже кілька тижнів чоловік відкладає гроші на орендоване житло. Каже, краще так, ніж почуватися гостем у хаті. Через незрозумілу мені позицію мого батька в нашій родині постійні сварkи. Ми заощаджуємо гроші, щоб жити в орендованому житлі, коли є своє. З чоловіком у нас вічні непорозуміння, та й з моїми батьками він не спілкується. Коротше не знаю, що робити. Нехай час покаже…