Зазвичай я звикла літати у своїх справах у відрядження літаком. Але, як спеціально квитків на мої дати не було, довелося вибрати поїзд. Плацкартом їхати не хотілося. Чи мало які сусіди можуть попастися, тому я взяла купе на верхній nолиці. Я планувала, що просто засну нагорі, нікому не заваджу, а вранці вже буду на місці. Але недовго тривало моє щастя. Адже коли я влаштувалася на своїй nолиці, у купе увійшла дуже пишна жінка років 50. Вона привіталася так голосно, у мене у вухах все зашуміло.
Наче через гучномовець, настільки пронизливо. Від жінки дуже смерділо, просто неможливо було не зморщитися, але я трималася. Вона була одягнена явно не за погодою, тому що вся кофта, в якій вона була, пропотіла. Жінка важко дихала, обличчя все червоне. Вона почала розпаковувати свої численні пакетики. Запхала на nолицю свою картату сумку. Я все чекала моменту, коли вона піде в туалет і переодягнеться. Але це не відбувалося. Я виходила в коридор, щоб перепочити. У мене вже очі стали сльо зитися від таких ароматів смердючої жінки.
Але коли я повернулася назад у купе, то ситуація посилилася. На столі стояли варені яйця, копчена курка та цибуля. Жінка почала це все поїдати руками. Сморід стояв неможливий. Навіть коли провідниця прийшла запропонувати нам каву та чай, то жалісливо подивилася на мене. Вона нагадала, що вікна відчиняються, але відкрити мені не вдалося, тому що спітніла жінка мерзла. Так я їхала на своїй nолиці і просто рахувала хвилини до ранку, коли я зможу нарешті вийти з поїзда і більше ніколи не бачити цю жінку з червоним обличчям.