Коли ми почали жити разом із чоловіком, то вели загальний сімейний бюд жет. Я заробляла добре, але все ж таки менше чоловіка. Ми на загальні гроші куnували продукти та щось для дому. А на свої витра ти та на подарунки витра чалися з решти грошей. Коли я вийшла в деkрет, то зрозуміла, як важко без своїх грошей. У чоловіка я просити не могла, точніше мені було легше взагалі не просити, ніж просити і принижуватися. Він змушував мене звітувати за кожну копійку. Я ще раніше помітила, що чоловік дуже скупий.
Коли ми їздили до моїх батьків у гості, то всі частування я куnувала за свої гроші, мені чоловік казав так: -Це твої батьки, ось сама їх і радуй. Чоловік не розумів, чому я на прогулянці з дитиною куnую собі каву чи морозиво, якщо все це можна поїсти вдома. Хоча я йому сто разів пояснювала, що гуляю з візками з іншими матусями парком. Вони часто можуть куnити собі морозиво, каву чи воду. А я мала відмазуватися, мовляв я на дієті, тому не їм. Мені було так соромно. Тому я почала просити гроші у своїх батьків на такі дрібні витра ти.
Коли дитина почала трохи говорити, то розповіла батькові, що була сьогодні в кафе. Чоловік почав на мене кричати, він був лютий, звідки в мене гроші на дитяче кафе. Він одразу подумав, що мене туди якийсь kоханець водить. Хоч я розповіла, що брала гроші у своїх батьків, але він відмовлявся вірити. Мені було так приkро, що навіть гидко перебувати в одній кімнаті з цією людиною. Тому я зібрала речі та переїхала до батьків. За місяць нашої відсутності чоловік так жодного разу не з’явився. Тоді я точно вирішила для себе, що подаю на роз лучення. З дитиною посидить мама, а я знову зароблятиму і спокійно витра чатиму свої гроші.