Зараз мені 44 роки, і я ніколи не була одружена. Багато хто дивується: мовляв, успішна жінка, своя квартира, машина, високооплачувана робота, а особисте життя – все ніяк? Так, а що робити? Я теж не в захваті. Мені іноді навіть стає дуже сумно: можливо, через те, що накопичилося в серці дуже багато kохання, яке так і чекає на адресата.
Та й повертатися в холодну самотню квартиру вже надто сумно. У мене є сестра, у неї троє дітей, яких я обожнюю. Доnомагаю їм усім, що тільки можу, часом вважаю їх власними дітьми, вони часто приходять до мене в гості. Я навіть відчуваю в ці моменти припливи щастя, коли в моїй ідеально прибраній квартирі розкидані по всіх кутках іграшки та фантики від цукерок.
Рятує тільки робота – інакше з глузду з’їхала б. Тому дуже часто думаю, що мені зробити для того, щоб відчути себе щасливою. Невже перестати спілкуватися із заміжніми подругами, щоб не мати можливості порівнювати себе з ними, і вічно не вислуховувати одні й ті самі розповіді про їхніх діточок та сімейні поїздки? Нещодавно мені дали пораду: народити для себе дитину. Не думаю, що це гарна ідея, адже діти мають рости у повноцінних сім’ях. Як би там не було, мабуть, я і з цим уже затягнула. Залишається одне: прийняти все як є. Хоч і сумно на душі, але все одно нічого вже не змінити.