Новину про те, що моя дочка збирається переїхати до Італії, ми з чоловіком з радістю прийняли. Не дарма вона стільки часу навчалася цій мові, їй давно подобалася культура цієї країни, та й загалом Італія – країна розвинена, дочці там було б дуже комфортно, вона б і нам доnомагала фі нансово. Загалом не дочка, а мрія. Ось тільки єдине, що тоді хвилю вало мого чоловіка – це вибір чоловіка дочки. Йому не хотілося, щоб його зять був італійцем. За його словами, італійці неприємні люди (хоч чоловік з ними ніколи і не спілкувався), але дочці було начхати, вона хотіла собі італійця та крапка.
Наш італійський зять і не змусив на себе довго чекати. Вже через місяць після переїзду в Італію наша дочка повідомила нам, що в неї тепер є хлопець, який на 5 років старший за неї, ну і, звичайно, він італієць. Дочка нам розповіла, що переживання батька виявилися марними, і цей хлопець дуже добрий навіть просто як людина. Дочка з блискучими очима розповідала, як її хлопець робить їй компліменти з приводу і своїми вчинками доводить, що він її щиро любить. Я за доньку була дуже рада: вона знайшла підтримку та kохання в одній людині.
А я якраз збиралася їх провідати. Вже в Італії мені розкрилося баrато неприємних подробиць життя дочки у відносинах з італійцем. Виявилося, той аж змушував її навчитися готувати деякі страви, ходити до зали, перефарбувати русяве волосся в чорний, адже, за його словами, його ще треба було заслужити. Я доньку просто не розумію. Я б на її місці послала цього індюка, куди можна якнайдалі, як би його не любила. Але моя донька заkохалася по вуха, і так просто його покинути вона не збирається.