Після того, як тата не стало, моя мама стала дуже див но поводитися. Точніше, її поведінка тільки спочатку здавалася див ною, а потім ми до неї вже звикли. Мама в мить зрозуміла, що якщо життя така непередбачувана штука, то прожити його потрібно так, щоб потім озирнутися і не пошkодувати про витрачені даремно дні. Мама почала більше за собою стежити: вона раз на тиждень відвідувала кількох фахівців різних сфер. Вона почала вести здо ровий спосіб життя, витра чати на себе шалені гроші.
Звичайно, нічого проти цього я не мала, але було одне але. Мама жила в трійці, причому жила вона неnогано, а ми з моїм чоловіком блукали по орендованих квартирах. Знаєте, ми на маму не ображалися. Ми приймали її характер і капризи та зла на неї не тримали, хоч і загалом ситуація була образлива. Мама постійно говорила, мовляв, їй треба нагромадити грошей собі на старість, адже див лячись, як ми з чоловіком живемо, вона на нас взагалі не сподівається. Загалом ми й не nроти були.
Мама, так би мовити, нам не заважала, а її плани були навіть на руку. Якось мама вирішила поїхати до подруги до Італії. Вона поїхала, прожила там 3 роки, повернулася без грошей, бо всі свої заощадження матуся витра тила на італійські ресторани та розваги. Нещодавно вона захво ріла. Ми знайшли їй добрий стаціонар і тепер оплачуємо все ми з чоловіком. Чоловік незадоволений, адже грошей на це йде чимало. Як я можу догодити в цій ситуації двом сторонам? Думаю, це неможливо, адже і мама, і чоловік мають рацію по-своєму.