Слава побачив Віру та закохався. Поспілкувавшись години зо три, Віра теж була дуже зацікавлена в подальших зустрічах. З ним було дуже цікаво та весело. І вже наступної зустрічі дівчина чекала з нетерпінням. З того часу Слава щовечора nроводжав Віру додому. Молода людина познайомила дівчину зі своїми батьками, дівчина познайомила зі своїми. Справа впевнено рухалася до весілля. І одного разу дівчина запросила свого kоханого до себе додому. Віра жила окремо від батьків, у квартирі, яка їй дісталася від бабусі.
– Почувайся як удома! Я піду чай приготую, – сказала Віра Славі. Який чай? У чоловіка, в цей момент, інстинкти та рефлекси закликали зовсім до іншого! Слава не випускав kохану з обіймів, ще трохи й “фортеця впаде”… Вірі вдалося вислизнути з обіймів хлопця і втекти на кухню. “Ображений” у найкращих почуттях Слава озирнувся навкруги, вийшов на балкон, щоб остудити голову і тут побачив стілець з нічним горщиком. … Бабуся в останній рік своєї хво роби тяжко захво ріла. Пересуватися не могла. У ті часи про існування памперсів не підозрювали, тому для природних потреб тещі зять спорудив таку конструкцію: стілець з вирізаним у сидінні отвором, а під ним полиця, на яку клався звичайний горщик.
Перелізти з ліжка на стілець бабуся могла самостійно… Через десять хвилин, повернулася з кухні Віра, Слава сидів сам не свій. Як мішком прибитий . А потім стрепенувся і сказав: – Мені час, – пішов… Весь наступний день Віра не могла додзвонитись до нього. Ні вдома, ні на роботі його не було. Слава зателефонував у четвер уранці. – Захопи з собою паспорт, – сказав він. – Навіщо? – У РАГС підемо. Одружуватися. Вчора весь день бігав, домовився. – Що таке різко? – Я бачив стілець. Ти хвора. Я боюся не встигнути, – пояснив він. Дзвонько розсміявшись, Віра розповіла історію стільця. До РАГСу вони, звичайно ж, пішли… Вчора на святкуванні перлинного весілля, Вероніка Миколаївна, розповіла цю історію дітям. І при цьому так само дзвінко сміялася.