Знаєте, я завжди дивувалася, коли чула, як люди позбавлялися дітей через їхню небажану… стать. Я з дитинства грала в ляльки і мріяла, що одного разу в мене буде така сама маленька та гарна донечка. Я виросла, у 22 я вийшла за Антона і, здавалося, моя мрія могла справдитися. Правду кажуть, що у світі все взаємопов’язане. Якби я першою дитиною наро дила дочку, я б не заваrітніла потім другою і зупинилася б на одній дитині. Як ви могли здогадатися, у мене наро дилася не дочка… далеко не дочка.
Ми з чоловіком були дуже раді появі на світ нашого хлопчика, нашого майбутнього захисника і помічника. Коли первістку виповнилося два, ми вирішили наро дити другого, адже ще заздалегідь ми всі обговорили: різниця у віці дітей має бути 1-2 роки. Ваriтність у мене протікало чудово. Я зовсім нічого неrативного не відчула, навпаки все протікало в рази легше, ніж вперше. І ось… наро дився наш другий син. А ще за 2 роки – і третій. Думаєте, ми засмутилися, дізнавшись стать третьої дитини?
Ні краплі! Вже чого, але з природою ми навіть сперечатися не збираємося. Ми хочемо і 4-у дитину, адже у нас з чоловіком є всі умови для їхнього комфортного життя. Якщо і четвертий буде хлопчиком, я любитиму і його так само сильно, чисто і всім серцем, як полюбила перших трьох, адже дитина залишається дитиною, не має значення, дівчинка це чи хлопчик.