Якось Анечка залізла до мене на коліна, уважно подивилася мені в очі і питає: -Тату, а правда, що я на тебе зовсім не схожа? Я не твоя дочка? Я здивувався. Звідки у семирічної дитини такі питання у голові виникли? -Чому не схожа? У нас очі однакового кольору, ще волосся темне. Мала спустилася з моїх колін і пішла розглядати себе в дзеркалі.
-Так, колір схожий, але решта ні. А от якщо я не схожа на тебе, то я не твоя донька? -Хто тобі таке сказав? Дружина, яка до цього мовчазно готувала вечерю, роздратовано сказала: -Аня, не кажи дурниці! Тут я насторожився. -Мила, хто тобі таке сказав? -Вчителька з математики. Вона сказала, що ми з тобою зовсім не схожі, коли я контрольну nогано написала.
-Це все дурниці! Ти моя донька, але не завжди так буває, що діти дуже схожі на своїх батьків. Це абсолютно нормально. Коли дочка пішла до себе в кімнату, я задумливо дивився на дружину. Вона помітила мій погляд: -Чого дивишся? Таке відчуття, ніби ти не знаєш, хто їхня вчителька з математики. Олена мені ще з університету заздрить, вона навіть була винуватою у тому, що я якось роз лучилася з хлопцем. Я підійшов і обійняв дружину. Насправді, я ніколи не підозрював її в невірності.