Друзі давно вже не бачилися, тому вирішили, що в цей раз зустрінуться в лазні. Після парилки всі сіли за стіл, їсти рибку. І тут Степан став прислухатися до розмов друзів. Всі вони говорили про своїх дружин, в основному щось негативне. Як вони вигадували для них небилиці, щоб ті в баню відпустили, які легенди придумували, щоб їх дружини хоч кудись пустили піти.
А Степан все мовчав. У нього Василь запитав: -Ти чого язика проковтнув? Сказати нічого? У тебе ж теж є дружина.-Звичайно, є. Але вона мене спокійною відпустила. -В лазню?! З нами? Та не вірю… ще скажи, що чистий одяг з собою сама поклала. -Звісно. Вона мене скрізь пускає. І на футбол, і на рибалку, лазня – не виняток. -Як так? Вона що тебе зовсім не ревнує? -Навіщо? У нас з дружиною повна довіра. -А де ти її таку знайшов? І Степан став розповідати, як його одного на роботі відправили у відрядження.
Але в поїзді він проспав свою станцію. Як прокинувся, то опинився в див ному місці. Став бігати по поїзду, шукати провідницю. А навпроти Степана сиділа красива дівчина: -Проспали? -Так… взагалі нічого не розумію, це ж останній поїзд на сьогодні, і де вночі залишитися, а де квитки на завтра куnити?! -Не переживайте. Зараз буде моя станція, у мене вночі залишитеся, завтра вранці поїдете. -А ви що мене не боїтеся? -Таке відчуття, що це швидше ви мене боїтеся. З того дня Степан став кожен день спілкуватися з цією дівчиною, через місяць перевіз її до себе в місто. Вона стала його дружиною і народила двох дітей. -Так… мені б знайти такий поїзд, – відповів Василь.