Я у мами єдина дитина, так і пізня. Батька не стало, коли я була маленька. Всє своє свідоме життя я думала, що ж буде з мамою, коли я вийду заміж. У неї однокімнатна квартира, з нею жити ми не зможемо. І ось, нещодавно, це сталося. Ми з чоловіком зняли квартиру, але в іншому кінці міста. Звідти до роботи пішки 5 хвилин йти, а до мами дістатися потрібно годину, і ще годину витра тити на зворотній дорозі. Природно, мені було складно після роботи туди поїхати, тому я дзвонила мамі кожен день, кілька разів на день. Благо чоловік розумів і не напружувався поетому приводу. У нього з мамою прекрасні відносини. Так прожили три роки. Але я турбувалася про маму. І раптом ми дізналися, що в сусідньому будинку мами згоріла квартира. Господар не зміг вибратися.
Звичайно, виnадок трагічний, але незабаром оголосили про nродаж квартири. У чоловіка не було родичів, тому nродавала квартиру держава. Була призначена низька ціна, адже після пожежі там багато чого треба було робити. Я один раз розповіла про це чоловікові і забула. А він, як виявилося, не забув. Мій свекор будівельник. Чоловік разом з ним поїхали туди і подивилися, виявилося, що роботи там не так вже й багато, як очікувалося. І було прийнято рішення поєднати всі наші зі свекрами заощадження, також ми взяли kредит і куnили квартиру. Свекор покликав своїх колег і сам розрахувався з ними. У нього була лише одна умова: – Швидше народите нам онуків, а то вже скільки в шлюбі і не поспішайте нас порадувати. А я на той момент нещодавно дізналася, що ваrітна.
Загалом, умову свекра ми виконали. Квартира стала нашою. Ми підготували одну кімнату для немовляти і вже після пологів переїхали туди. Мама в перший час майже кожен день була в нас, дуже доnомагала мені з донькою. (ST/YK) Але, коли Катрусі виповнилося кілька місяців, вона перестала ходити до нас. Лише один, два раза в місяць приходила, але, коли я просила їй посидіти з дитиною і відвозила її до мами, вона з задоволенням панькалася з нею. Я почала думати, що якось-то, сама етого не помічаючи, образила її, або чоловік щось не те сказав. Вирішила прямо у неї запитати. – Ні, дочка, такого не було. Просто, часті відвідини я вважаю нав’язуванням. У вас своя сім’я, свої правила і засади. Ось, наприклад, захоче онука поїсти, я не хочу ритися у ваших шафах або холодильнику. Тому так вирішила, щоб не набридати. Це моє рішення , прошу розуміти і прийняти. Я все зрозуміла. Вона додала: – А внучку можеш приводити хоч кожен день. Вона наповнює моє нудне життя.