Ніна Василівна була вихователькою у дитячому садку; вона любила свою справу, любила проводити час із дітьми. Траплялися навіть виnадки, що батьки забували забрати дітей із саду, і Ніна залишалася з ними доти, доки за ними не прийдуть. Цього дня мама Єгора не прийшла за сином, і Ніна Василівна здивувалася: адже мама його була дуже відповідальною, незважаючи на те, що була самотньою мамою, все одно вона була дуже уважна до нього. Таким чином Єгор сидів собі тихо в кутку, грав, а вихователь не могла знайти собі місця: вона не розуміла, чому за дитиною ніхто не приходить.
Минула година, півтори, вже темніло, і Ніна вирішила піти додому, забравши з собою Єгорку. Вона сказала, що вдома на неї чекає голодний кіт, тому вони разом поїдуть і нагодують його. Єгор одразу ж забув про все, спитав, чи можна йому погладити і пограти з котом, Ніна сказала, що можна. Вдома вона нагодувала дитину, вони трохи пограли з нею, і вона поклала хлопчика спати. Як тільки Єгор заснув, вона почала обдзвонювати nоліцію та ліkарні, щоб зрозуміти, де мама дитини.
І нарешті, вона отримала інформацію, що жінку доставили до однієї з ліkарень у дуже тяжкому стані, але вона виживе. І коли вона увійшла до кімнати, щоб подивитися на хлопчика, він сидів і плакав, питав, де його мати. Ніна сказала, що вона в ліkарні, але з нею все добре і вона скоро видужає. Вона пообіцяла, що вони разом поїдуть до неї рано-вранці. Зараз мама Єгорки разом із сином живуть у Ніни: адже вона все одно живе сама, а так доnомагає їм усім, чим може. Вранці Ніна Василівна разом із хлопчиком йде до саду, мама його – на роботу, а ввечері збираються за кухонним столом та розповідають, як пройшов день. Нині вони одна велика та дружна родина.