Коли я познайомилася зі своєю свекрухою, одразу зрозуміла, що мені буде з нею не дуже солодко. Я, звичайно, не розраховувала на теплі взаємини, але хотілося трохи поваги з її боку. Вона була у нас частим гостем, приходила як на перевірку, оглядала кожні кути і виносила вердикт, казала, що їй не подобається, а що ще можна потерпіти. Я нічого не говорила з приводу того, що вона критикувала мене, але мені гидко було щодня чути, як вона хвалить свою дочку.
Я золовку свою зустрічала кілька разів, можна сказати, спілкуємося час від часу, і те, що розповідала свекруха про неї – це все казки. Щоразу, коли вона приходила до нас, говорила, що її дочка така розумниця, така гарна господиня, все встигає по дому, з чоловіком взагалі у добрих стосунkах. Я особливо її не слухала, але все ж набридло вже одне й те саме: хотілося просто сказати, що мені ця інформація взагалі ні до чого. Свекруха критикувала мене також за те, як я виховую дитину; вона почала порівнювати мене із золовкою, кажучи, що та дуже любить свою дитину і виховує її правильно.
Нещодавно я стала помічати, що вона більше не говорить про свою дочку: виявилося, що її правильна донька покинула свого чоловіка та kохану дитину, сама втекла до kоханця в інше місто. Побачивши її, я запитала, а як же так вийшло, що твоя правильна розумниця та красуня покинула рідну дитину? Вона почала її виправдовувати, мовляв, сильно закохана і пішла за мрією. Зараз я намагаюся більше з нею не спілкуватися, а коли вона проситься у гості, говорю, що нас немає вдома.