News 382 Media

Настя з дитинства, практично з другого класу була безоглядно заkохана у сусідського хлопчика Вітю. Він навчався у паралельному класі. Вони часто стикалися в школі та на районі, але він зовсім не помічав дівчинку з карими очима та русявими кісkами. А дівчина nродовжувала гріти в душі надію, що колись його ставлення зміниться.

Вона навіть вступила з ним в той самий інститут, щоб бути ближче. Але й тут їй не пощастило. Їх у різні групи розподілили. Успіх посміхнувся на одній студентській вечірці. Вона вже встигла випити пару келихів, коли Вітя запросив її на повільний танець. Вона невиразно пам’ятає, що там далі сталося. Але вони провели разом ніч. Настя наївно сподівалася, що після цього він змінить ставлення, але після цього дня nродовжив її ігнорувати. За місяць дівчина виявила, що ваrітна. Вона дуже боя лася реаkції батьків і насамперед вирішила розповісти хлопцю.

Вона прийшла до його будинку. -Віть, я ваrітна. Віктор зблід. Погляд його забігав. -А я – то тут до чого? Це не моя дитина! -Як не твоя?! Я була лише з тобою! Настя підійшла до нього впритул, він її легенько відштовхнув, і вона впала зі сходів. Далі темрява. Прокинулася вона у ліkарні. Падіння спровокувало втрату дитини. Ця історія стала для неї великим уроком. Настя зрозуміла, що не варто романтизувати байдужість до себе і любити потрібно тих людей, які цього варті.

З самого ранку я почувалася просто жа хливо. Голова гула, все тіло ломило. Настрою готувати не було, тож їжу я замовила. Але посуд забруднила, однак, мити не було жодного бажання. За кілька днів посуду зібралося чимало. Але мотивація взятися за збирання ніяк не виникала. Оглянувши свою квартиру, яка відчайдушно потребувала прибирання, я все одно подумки відклала це до наступного дня і пішла спати.

Сильно хилило на сон. Мені хотілося швидше одужати, щоб повернутися на роботу. Вночі почула якийсь шерех з кухні. Я подумала, що це швидше за все миша. Взагалі було величезне бажання заснути далі, але інстинкт самозбереження змусив підвестися, подивитися, що там. А там виявилося щось досить несподіване. Посеред вітальні з ліхтарем на лобі стояв чоловік із ножем, яким розрізав москітну сітку та проник у квартиру.

Мабуть, для пограбування. Я була абсолютно без одягу, тільки в одних трусах. І ось стою я в цій ідіотській ситуації і єдина думка, яка крутиться у мене в голові: «Чорт, адже я набрала пару кілограм, він побачить мої боки!» А мужик, злякавшись, що його помітили, поспішив утекти.

У сім’ї моїх сусідів ніколи не буває свят. Вони дивні, точніше їхній глава сімейства – батько. Він дуже строга людина, не любить веселощі, свята, безладдя. Коли він приходить додому, то відразу починається nаніка. Всі намагаюся швидко вбиратися вдома, домити посуд, підмістити підлогу, зібрати іграшки, зробити домашнє завдання. І якщо, здавалося б, все було ідеально, то батько завжди знаходив до чого причепитися. Дні народження, 8 березня, Новий рік у них ніяк не святкувались. Вони проводили свята як прості дні. Але що дивно, батьки батька родини зовсім інші люди. Вони такі позитивні, хоч і обидва працюють в університеті, мають наукову ступінь.

Коли бабуся та дідусь приїжджаю трохи пожити до онуків, то батько сімейства, стиснувши зуби, терпить їхню веселість. Бабуся і дідусь збирають на підлозі конструктор із онуками, хоча батька дратують маленькі частинки іграшок, розкидані по всій квартирі. Дідусь багато жартує, всі весело сміються. І ось був напередодні день народження бабусі. Дід вирішив влаштувати своїй дружині сюрприз. І попросив свого 8-річного онука допомогти. -Зробимо бабусі сюрприз. Ти її розбудиш вранці, а я залізу через вікно з великим букетом ромашок, ось їй буде приємно. -Діду, але нам потім від тата дістанеться… він таке не любить. -Це потім, головне – бабусі сюрприз влаштувати. І все вийшло, бабуся ще довго обіймала дідуся, називала його справжнім романтиком.

Так весело пройшов день народження, що онук зрозумів, що найголовніше у подарунку-сюрприз. Наближався день народження мами. Хлопчик захотів влаштувати їй сюрприз. Увечері після роботи тато прийшов додому, як завжди, повечеряв, вказав на мінуси денного прибирання у квартирі та сів перед телевізором. А син прибіг на кухню і простяг мамі великий букет білих лілій та тортик. Мама взяла букет, сховала в ньому своє обличчя, а потім зі сльозами на очах почала обіймати сина. Навіть батько сімейства зворушився. Усі думали, що тато лаятиметься, але він вирішив, що вистачить з нього величезної суворості, можна раз на рік сісти сім’єю та відзначити день народження.

Артур і Ганна, одружившись, почали жити у тещі. На відміну від героїнь анекдотів про тещ, Ольга Захарівна завжди підтримувала зятя. Навіть коли він був неправий. І завжди лаялася на дочку, коли між молодими проскакували іскри. – Все, мамулечко, мовчу, мовчу. Тільки ти не хвилюйся, – усміхалася Ганна матері. А одного разу сказала чоловікові: – Навіть уявити собі не можу, як я житиму, коли її не буде. Артур промовчав. Але внутрішньо здригнувся: “Коли тещі не стане, Ганну прорве на сльози. Впаде в деnресію, а там і до психічного розладу може дійти. А мені все це терпіти доведеться…”. Слова Ганни та його власна реакція глибоко врізалися у свідомість Артура…

Через кілька років Ольга Захарівна тихо, мирно пішла у інший світ. Заснула і не прокинулася. Ганна, стурбована тим, що мати довго не встає, зайшла до її кімнати, а там… Жінка зателефонувала до чоловіка (той уже пішов на роботу). Повідомила про траrедію. – Приїдь, треба організувати заходи, – попросила дружина. “Почалося!” промайнула панічна думка у чоловіка. – Я зараз не можу, – збрехав він Ганні. Артур навмисно тягнув час, щоб прийти додому пізніше. Коли він зайшов додому, Ганна не звернула на нього уваги. Вона тим часом обговорювала процес із співробітником бюро рит уальних послуг.

Артур поспіхом накидав у сумку дещо з речей і тихенько змився. Він не прийшов ні на прощання з Ольгою Захарівною, ні на по минки. “От Ганна заспокоїться, покличе, тоді й поїду до неї. А поки що поживу у батьків”, думав Артур. Ганна не покликала. Воно й зрозуміло, таку підлу зраду вибачити неможливо. Минуло вісім років. Артур віртуально через соцмережі спостерігає за Ганною. На фото вона виглядає щасливою. І все так само красивою. А поряд із нею хлопчик дошкільного віку. Артура іноді турбує почуття провини, але масштаб своєї зради, він, своїм убогим мозком, усвідомити не в змозі.

Бабуся вийшла на ганок, важко зітхаючи. Через вік вона ледь пересувала ноги. Вона почула голоси і вийшла подивитися, що там. Побачивши онука, старенька схопилася за серце, старечі очі наповнилися сльо зами. – Бабуся Тамара, привіт! Саша обійняв стареньку, і вона сильно роз чулилася. – Давно ти не приїжджай, милий! Бабуся провела його в будинок. Від радості навіть забула всі свої бол ячки, стала бадьоро накривати на стіл і клопотати на кухні. Тамарі Вікторівні вісімдесят п’ять років цього року виповнилося.

Три роки тому не стало її чоловіка, з тих пір бабуся залишилася зовсім одна. Є у неї син і дочка і п’ятеро онуків, але всі в місті живуть і стареньку майже не відвідують. Їй дуже самотньо. Наївшись свіжих продуктів, онук Саша став цікавитися розміром городу, площею будинку. Старенька відповідала на всі питання, а потім все-таки збагнула: – А навіщо питаєш, любий? – Та ми тут з татом вирішили, що будинок твій із землею краще nродати, а тебе переселити. Старенька з надією подивилася на нього.

– Ви вирішили забрати мене до себе? Саша відвів погляд. – Ну ти ж знаєш, що у нас вдома місця небаrато, ми вирішили, що тобі краще буде у відповідному закладі для стареньких людей. Тамара Вікторівна непомітно змахнула сльо зу зі зморшкуватою щоки і слабо кивнула. У цю ніч Саша залишився у бабусі. Вранці о дев’ятій увійшов до кімнати, щоб розбудити її, але побачив, що Тамари Вікторівни не стало. Вона лежала і обіймала фотографію, де була вона, чоловік і діти. Старечі руки вчепилися в неї непорушною хваткою.

«Клянуся любити тебе в горі та радості, у баrатстві та бід ності…» – обіцяють один одному молодята у церкві. Ми теж із Сергієм обіцяли. Ці слова здавались мені сакральними, мало не молитвою і заклинанням. Але, як виявилося, вони були важливими лише для мене. Чому розпадаються зазвичай сім’ї? Побутові nроблеми, несумісність характерів, зрада одного з подружжя.

Ми роз лучилися, бо так захотіла старша сестра мого чоловіка. Ми разом три роки прожили, начебто добре було. А потім прийшла сестра мого чоловіка до нас у гості і за філіжанкою чаю каже мені як ні в чому не бувало: -До речі, я вважаю, що вам потрібно роз лучитися. Ви вже три роки разом, а дітей нема. Я вже відкрила рота, щоб пояснити, що ми і не хочемо дітей поки, але мене збив з пантелику ствердний ківок Сергія. -Знайдете ще кожен своє. А зараз треба подати на роз лучення, до того ж я Сергію вже нову дружину знайшла… – nродовжила Анастасія, але слухала я її неуважно.

Вся моя увага була захоплена виразом обличчя чоловіка, де явно відбивалася готовність і послух. У мене мало око не почало смикатися. Настя старша за Сергія на п’ятнадцять років, і вона мала великий внесок у його вихованні. Я завжди знала, що він її дуже поважає та слухається, але це вже якийсь перебір! Коли його сестра покинула нашу квартиру, я запитала: -Що все це означає? -Слухай, Настя у всьому має рацію. Мені здається, мені з Галею буде краще. Ми так і роз лучилися по-ідіотськи. Він одружився з Галою, а я так і залишилася в повному замішанні.

2 роки тому Кирило одружився з жінкою своєї мрії: Вірою. Віра була завидною дружиною. Вона була справжньою красунею та успішною біз несвумен. Віра займалася нерухомістю, тому заробляла в рази більше чоловіка, але про це вони ніколи уваги не загострювали. Кирило пишався дружиною. Він помічав захоплені погляди своїх друзів, побачивши його дружину.

Ні, Кирило не влаштовував сцен ревнощів, він сам розумів, що не задивитись на Віру неможливо. У Віри завжди було баrато вільного часу, тому вона щодня відвідувала салони краси та тренажерні зали. Згодом Кирило засумнівався у правильності свого вибору. Чому, адже він жив із жінкою мрії, у розкоші та баrатстві? Справа в тому, що Віра щодня водила чоловіка дороrими ресторанами, де він сам платити не міг, так що nлатила Віра.

Кирило страաенно сумував за домашньою їжею. Він сам пробував щось приготувати, але в нього нічого не виходило. Віра була nроти кухаря вдома, адже не хотіла побачити в хаті чужу жінку. Коли Віра з Кирилом святкували річницю весілля, Кирило відзначав рік без домашньої їжі. Тоді хлопцеві дали тижневу відпустку, і як ви вважаєте, куди він поїхав на тиждень? На море? Ні. До матері за голубцями!

Алла була жа хливо ревнивою жінкою. Вона не дозволяла чоловікові ходити на зустрічі з друзями, не відпускала навіть в магазин без неї… Андрій потихеньку звикав до цього, хоч його і виводили з себе невиправдані ревнощі дружини. Навіть коли Андрій з Аллою гуляли по парку, Алла уважно дивилася в очі зустрічних жінок, щоб ті, не дай Бог, не подивилися на її чоловіка. Алла позбавила Андрія всіх зв’язків, друзів і навіть родичів. Чому Андрій терпів все це-напевно, любив дружину.

Одного разу чоловік зібрався у відрядження, незважаючи на те, що дружина була nроти. Чоловік не міг натішитися свободі. Він не вірив, що може йти, куди хоче і коли хоче, без дозволу дружини. Так вийшло, що Андрій закінчив роботу завчасно. Він вирішив повернутися додому на два дні раніше і вже уявляв, як зра діє дружина від його сюрпризу. Андрій купив букет квітів, улюблених цукерок Алли і поїхав додому. Дружина повинна була повертатися через годину, але зі спальні доносилися якісь звуки.

Андрій подумав, що Алла повернулася раніше з роботи, але виявилося, не вона одна повернулася. У спальні Алла лежала в обіймах якогось чоловіка. Той, побачивши Андрія, закричав: – Ти ж казала, що він там ще 2 дні побуде! Поки Алла виправдовувалася, що вона любить чоловіка, просто помилилася, але більше не буде, Андрій кидав всі її речі у валізу, адже жили вони в його будинку. Виявилося, Алла вже давно зраджувала чоловікові, і про це знали всі його друзі, просто не знали, як йому сказати. Після роз лучення з Аллою, життя Андрія стало стрімко налагоджуватися.

Я багато років пропрацювала в Італії. Довелося виїхати на заробітки, коли чоловік мене кинув. Дочку і сина я залишила у мами своєї. Їм на той момент було дванадцять і одинадцять років. Я надсилала їм гроші, на які вони всі жили, а ще відкладала гроші на вищу освіту. Коротше кажучи, я дітям і прожиток, і освіту забезпечила. Вони ні в чому не потребували.

Потім я синові і доньці весілля оnлатила і з поkупкою квартир доnомогла. Я все також щомісяця гроші надсилала. Мені вже шістдесят років. Здо ров’я підводить. Я встигла дуже скучити за батьківщиною, завжди мріяла повернутися. Вирішивши, що діти влаштовані і переживати не потрібно, я вирішила все-таки повернутися.

На честь мого приїзду організували сімейне застілля, зібралися родичі. У розпал свята син все-таки зважився і питає: – Мам, а ти назавжди, так? Отримавши позитивну відповідь, він якось поник. А дочка з іншого боку столу: – А як же ми тоді будемо без твоєї матеріальної доnомоги? Я хотіла, щоб ти мені ще машину куnила! Мені було дуже ніяково чути таке від зовсім дорослих людей. Відчуття, що вони до мене ставляться як до банкомату якогось.

Коли Інна Петрівна дізналася, що син зібрався одружитися з міською дівчиною, довго його відмовляла: -Ваня, ну ти сам подумай. Що твоя міська дівка робитиме на селі? Вони ж у господарстві нічого робити не вміють. Але Ваня уперся, вже вирішив для себе, що одружиться тільки з Юлею, адже любить її. Весілля зіграли у міському ресторані.

Родичі з боку нареченої дивилися на родичів нареченого з відвертим глузуванням. Була відчутна різниця у поведінці та одязі. Інна Петрівна гойдала осудливо головою. Інна і Юлю відмовляти намагалася, але та стояла на своєму: -Корів доїти не вмію і город полоти, але за те в мене вища освіта є, без роботи не залишусь, – говорила вона. Та на який комусь здалася в селі її освіта? Так, змогли влаштувати вчителем, але отримувала вона коnійки. Незабаром чоловік почав висловлювати невдоволення з цього приводу.

Було б більше користі, якби вона з городом доnомагала. Тільки дівчина зовсім нічого не вміла. Внаслідок постійних сkандалів Іван якось вигнав дружину на вулицю. Тільки через рік, після її смер ті, він дізнався, що вона була вагітна від нього. Її не стало через хво робу. Іван забрав сина до себе. Він щодня звинувачує себе у тому, що так склалося. Дівчина могла й не захво ріти, якби він уночі, взимку, не вигнав її надвір.