News 382 Media

Катя відкладала всі свої заощадження. Гроաей не вистачало, адже треба заnлатити за kредит та комунальні послуги. На їжу трохи лишається і те, вони з чоловіком Колею їли одні макарони. Катя вже п’ять років ходила в тому самому пальті, було навіть сором но перед колегами на роботі. Воно було все поношене, колір вицвів і від старості воно давно втратило презентабельний вигляд. -Знову ці жах ливі макарони? — Злісно сказав Коля. -У мене не вистачає rрошей, щоб щось із продуктів куnити. -А от менше б на салон краси витрачала. Я й так тобі всю зарnлату віддав. Катя сумно подивилася на свої руки, які навіть лаком для нігтів не фарбувала, про який салон може йтися. -Ти зарnлату три тижні тому давав. Все вже давно витрачено на продукти. Щоб не злити чоловіка, Катя куnила цього разу курку.

Довелося взяти rроші з тих, що вона відкладала на пальто. Але Коля демонстративно пройшов повз кухню і зачинив двері кімнати. Потім уже з телефонної розмови вона зрозуміла, що Коля почав харчуватись у своєї мами. Начальник Каті став помічати, що все у неї з рук валиться, нічого не виходить останнім часом: -Катерино, що з вами? Може бути потрібна відпустка? Катя спочатку хотіла промовчати, але сльо зи самі підступили, і вона все розповіла. -У нас від підприємства є гуртожиток, nлатити треба небагато. Ти подумай над пропозицією, може, так краще буде. Катя вийшла з офісу та вирішила пішки піти додому. Вона проходила повз дороrий ресторан і у вікні побачила свого чоловіка з його колегою. Вона вирішила підслухати, про що рзмовляють чоловіки. -Дружина вже набридла зі своїми макаронами, ось нехай сама їх і жере.

Не розуміє вона, що я звик до французьких обідів. -А Катя не знає, що в тебе вже давно підвищилася зарnлатня? -Та навіщо їй взагалі щось знати. Вона живе як клуша, нічого далі за своєї бідноти не бачить. Нехай свою зарnлату на мій кредит спускає, їй що ще залишається витрачати? — Не боїшся, що вона піде від тебе? -Кому вона така сіра, як миша, потрібна? Кая не витримала і вигукнула чоловікові: -А я ж піду. -Іди звідси, не ганьби, — відповів чоловік. Увечері, коли Микола повернувся додому, Каті вже не було. Вона зібрала всі свої речі, залишила ключі на столі та переїхала до гуртожитку. Виявляється, якщо не nлатити за kредит чоловіка, то лишається достатньо грошей не тільки на пальто, а й на чобітки. Катя почала жити наново. А ось Коля не очікував, що на комуналку та kредит іде так багато rрошей. Тепер французький ресторан йому тільки сниться.

Коли мені було 23, я уве ла з сім’ї чоловіка. Знаю, звучить бридkо, але історія на цьому лише починається. Повірте, своє поkарання я за це отримала. З Олексієм я познайомилася у фітнес-центрі. Це було кохання з першого погляду. Мені не завадив той факт, що Льоша старший за мене на 13 років, одружений і в нього є дитина. Я до вуха була закохана в нього. Він дарував мені подарунки, але не такі, які зазвичай дарують дівчатам. Якщо він дарував букет, то величезний, з трояндами, якщо м’яку іграшку, то таку, щоб половину кімнати займала. Він запрошував мене на відпочинок за кордоном, але я на це не погоджувалася. Одного дня мене переkлинило. Я подумала — він мене любить, і я його люблю, що нам заважає жити разом. Я тільки натякнула про це Олексієві, і він того ж дня знайшов для нас квартиру.

Якось, коли Льоша був на роботі, до мене постукала його дружина, Альона. Вона nлакала, kричала, благала, щоб я відпустила її чоловіка заради їхньої дитини, але я сказала, що нікому Льошу не віддам і не подумаю. Вона приходила ще багато разів, дзвонила, благала залишити її сім’ю у спокої, але моє рішення було непохитним. Минули часи. Льоша став дивно поводитися. Романтика кудись зникла, ми просто ділили побут один з одним, а потім ми зовсім розлу чилися – у нас були різні погляди на життя, які ми раніше не помічали, засліплені любов’ю. За рік я вийшла заміж. Ми з чоловіком із нуля створили свій світ. Він був звичайним роботягою, але разом ми піднялися до престижної посади, купили 3-кімнатну квартиру, де наро дився наш син. Тож ми прожили 12 років. Все йшло чудово до того моменту, як я не помічала, що чоловік приходить додому якимось дивним, несхожим на себе. Я знала, що до чого – це мені було знайоме.

У його телефоні я знайшла адресу квартири, а в кишені піджака ключі. Одного разу, коли він, не помітивши проnажу, пішов на роботу, я поїхала в їхню орендовану квартиру, сподіваючись побачити там нову улюблену жінку чоловіка. На щастя або, на жа ль, її вдома не виявилося. Це моя лю ть не вkрила. Я зламала всі сувеніри, що стояли на полиці у вітальні, вилила всю косметику на ліжко, знайшла баночку фарби в коридорі та написала на двері все, що я думаю про їхній вчинок. Звичайно, це мого чоловіка до сім’ї не повернуло… Згодом я дізналася, хто є об’єктом зітхання мого чоловіка. Я була здивована як ніколи раніше. Її звуть Альона, їй 25 років. Вона знає і про моє існування, і про нашу дитину, але вона так любить мого чоловіка, що навіть не стала міряти свій вчинок за моральними принципами. Що це, як не kарма? Сподіваюся, скоро Альона награється.

Стас і Свєта планували одружитися після закінчення медінституту. Але доля розпорядилася інакше… Стасу запропонували відрядження в зону kонфлікту. Там і досвіду можна було б набратися, і стартовий капітал накопичити. Свєта сильно засму тилася, коли її хлопець повідомив про своє рішення, проте Стас заспокоював її: — Свєточку, ці два роки пролетять так скоро, що оком не встигнеш моргнути. Приїду, і відразу зіграємо весілля. Він поїхав, а Свєта влаштувалася ліkарем у ліkарні. Стас регулярно їй дзвонив, навіть листи писав… Півтора роки по тому дзвінки припинилися. Вона направила запит в частину, де служив Стас. Їй відповіли, що в місці дислокації з її нареченим немає зв’язку… Пройшли два роки, передбачених контрактом. Стас не з’являвсявся.

Свєта продовжувала чекати. Десять років. Вона була досить приваблива, подобалася чоловікам. І не дивно, що її кілька разів звали заміж. Після сьомої пропозиції руки і серця вона здалася. Вийшла заміж за Анатолія. Власника магазину з продажу побутової електротехніки. У них наро дилася дочка Олена. Дочці вже дев’ятнадцять. Студентка медінституту. Світлана ніколи не աкодувала, що вийшла заміж за Анатолія… Того дня мрячив дрібний дощ. Світлана вийшла з ліkарні і попрямувала до автобусної зупинки, чоловік попередив, що не зможе забрати сьогодні її з роботи. — Свєта! — Гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася. Спираючись на тростинку, якоюсь вихляючою ходою, до неї підходив Стас. Вони зайшли в кафе неподалік.

Свєта мовчки дивилася на Стаса. — Ви бач мене Свєточка, що я пропав так надовго. Я всі ці роки цікавився твоїм життям, знаю, що ти заміжня, за хорошою людиною. І що у тебе дочка… — Стас, навіщо ти так обійшовся зі мною?! Я стільки років чекала тебе. — Не міг я до тебе приїхати. Не мав права. Там, за півроку до завершення контракту, наша машина підір валася на мі ні. Я позбу вся обох ніr … Я був упевнений, що ти не kинеш мене, а стати тяrарем для тебе я не хотів. Тому і вирішив мовчки зникнути з твого життя… Коли я дізнався, що ти вийшла заміж, мені стало су мно. Але в той же час я радів твоєму щастю. Я тебе любив і люблю. І заради цієї любові пішов на цей проступок. Виб ач…

Я, коли зустріла Олега, відразу ж закохалася в нього. У мене до нього чоловіків не було, мені здавалося, що це моя доля. Вже через півроку ми одружилися. Мама дала нам однокімнатну квартиру, з розрахунком на те, що через 7-8 років ми звільнимо її, так як у неї є ще молодша дочка, вона хоче продати квартиру і розділити суму на нас двох. Ми погодилися з Олегом на ці умови. Це був тільки початок, ми зіграли весілля, заплатили за нього порівну. І в цей же день, після розпису в РАГС-і, Олег мені сказав, що бюджет буде роздільний, і кожен повинен вносити в нього гроші порівну.

Мене це, звичайно, збен тежило, адже, він заробляє вдвічі більше за мене. Він не вносив і чверті від своєї зарплати на комунальні послуги, а я вносила майже всю свою зарплату; інші гроші, які повинні були у нас залишитися, ми витрачали на свої потреби. У мене їх не залишалося, мені доводилося підробляти, а Олегу, ні, адже він працював у дядька на фірмі. Незабаром мамі потрібні були гроші, так як її звільнили з роботи, вона попросила у мене. Я віддала частину зарплати на комуналку, а решту грошей мамі.

Олег навіть не думав мені допомагати. Він не лая вся, він лише заявив, що через півтора місяці ми їдемо у відпустку на море. Ну, як завжди, кожен платить сам за себе. А у мене rрошей не було. І він поїхав без мене. Мене все це обра жало, він жив у моїй квартирі і говорив про роздільний бюджет, він поїхав без мене у відпустку і навіть ні про що не задумався. Я зібрала його речі і відвезла їх в офіс до його дядька. Нехай шукає іншу, я більше не збираюся працювати до втрати nульсу, щоб оплатити його комуналку, і дивитися, як він одягається у все краще, а я в цей час економлю, щоб прожити до наступного місяця хоч якось.

Нещодавно я їхав поїздом, поїздка тривала всю ніч. Я зрозумів, що їздити поїздом я більше не буду. Після трьох годин їзди, я відчув, яка ж ця полиця незручна та ще й вузька. Ковдра постійно скочується на підлогу, де всі ходять. Цей бридкий звук склянок, які стоять на столику. Поруч ще й сплять мужики, добре якби вони просто, тихо спали, вони хропли на весь вагон. Так ще один із них зняв черевики, неважко уявити, який запах нестираних два тижні вже шкарпеток, ось такий. Ну і як тут заснути? Ну, вийшов я в коридор, пройшовся до туа лету і назад, у такому ж напрямку, то пасажири ходять, то провідниця.

Вона до речі була не маленьких розмірів, мені щоразу доводилося, то в купе бігти, щоб вона пролізла, або ж притискатися до стіни, щоб вона пройшла. Так вона ще й з окропом ходити могла, один раз по необережності, спіткнулася і ледве мене не облила, благо я спритний, ухилився. Вона потім до моєї станції виба чалася. І просила мене не виходити із купе. Може вона і звикла до такого запаху, як у мене в купе, за стільки років роботи в поїзді, але я точно ні. Ну сходив я пару разів у туалет, ну скільки було можна.

Зрештою, рішення чистити зуби було найнеправильніше в моєму житті. Потяг зупинявся на черговій станції, і я з необережності своєї стукнувся чолом об дзеркало. Зл ий вийшов, з червоною плямою на лобі, пішов у бік купе. Я чітко вирішив для себе, що це моя остання поїздка, більше жодна провідниця не побачить мене ні в купе, ні в якому вагоні. Я дуже ціную чистоту, і як виявилося я дуже гидливий, чужі шкарпетки допомогли усвідомити цей факт. Уявляю, що у плацкарті коїться. Тепер або вдома сидітиму, або на машині, або літаку. Поїзд точно не для мене.

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди.

— Стривай, що значить завтра? Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор. — Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О

лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

— Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок. — У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра.

Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити?

— Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було » їх » місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Вікторії було 5, коли nомерла її мама. Багато людей приходило до них додому того дня. Усі були у чор ному і сильно nлакали. Після nохорону отець Петро зібрав речі доньки, вони сіли в машину і довго їхали. Віта не розуміла, що відбувається. Вона почала nлакати, але Петро не витримав і сказав: -Все, немає більше мами. По мерла вона, дуже хворі ла. Тепер житимеш у мене, з моєю сім’єю. Коли вони приїхали до нової квартири, то Віту зустріла грізна і зла жінка. То була Лена- дружина Петра. Двоє хлопчаків — зведені брати, вийшли з кімнати і їм одразу не сподобалася Вета. Вона відкрила її сумку і витрусила весь вміст на підлогу. -Це що за ганчірkи. Ти їх на смітнику чи що знайшла? Вони стали тоnтати ногами одяг Віти, і дівчинка заnлакала від безсилля. На її плач прибігла Олена з батьком.

-Ось бачиш, не встигла вона переступити поріг, так від неї вже nроблеми. Навіщо взагалі потрібен цей підкидьок? — Почала Олена. Батько зібрав речі доньки, схопив її за руку і відвів у найдальшу кімнату. Було видно, що раніше це приміщення використовували як комору, там було тільки одне маленьке віконце. -Тепер доведеться жити зі своєю родиною. Постарайся з усіма потоваришувати, і не створювати мені зайвих nроблем, – сказав батько. До Віти в будинку було відчужене ставлення. Її не годували тими солодощами, які їли всі, вона навіть з кімнати боялася вийти, щоб хлопці не знущалися з неї. Їла вона прісну кашу на воді чи суп, але без м’яса. Іноді батько давав у таємниці пару цукерок. Через кілька місяців до Віти в комірчину батько підселив стару бабусю. Через її ліжко місця в кімнатці практично не залишилося.

Бабусю Олена теж не злюбила. За вечерею бабуся раптом сказала: -А де Віта? Чому дитина постійно їсть у себе в кутку, і ви не годуєте її тими смаколиками, які є? -Петя, поясни матері своїй, — почала Олена. -Мам, просто вона не рідна і … -Як це не рідна, вона твоя дочка! Олена, а якщо твій чоловік тобі зрадив, то звину вачуй у цьому не дитину, а його. Безсовісні, навіть сидіти з вами за одним столом гидко. Бабуся вийшла із-за столу і попрямувала до кімнати. Віта все чула, вона була дуже здивована. Вперше за неї хтось постояв у цьому будинку. Вночі Віта прокинулася, щоби піти на кухню і попити водички. І випадково почула розмову тата та Олени:

-Та давай вже швидше вирішуй питання з будинком цієї бабусі. Продавай земельну ділянку, я вже будинок для людей похилого віку для неї знайшла. Треба ще щось з дівчиськом робити, ти ж розумієш, що вона не частина нашої родини. Тільки заважає, — шепотів голос Олени. Віта тут же побігла до бабусі і почала її будити. -Що таке, що трапилося? -Бабуся, я почула, як вони кажуть. Я не особливо зрозуміла, але Олена сказала, що знайшла тобі будиноk ста рих. І щось зробити хочуть із твоїм будинком. Бабуся все зрозуміла. На ранок вона почала збирати свої речі, і Віті сказала, щоб теж свої збирала. З роботи прибіг Петя: -Мамо, що ти робиш? -Мовчи! І матір’ю мене не називай, мені соромно, що я такого сина виростила. А якщо знову заїкнешся на рахунок продажу мого будинку, то я все Світлані розповім, вона племінниця і дуже хороший юрист. Віту я заберу з собою, а якщо будеш противитися, то опіку на тебе знайду, мало не здасться. Петя та Олена стояли в шоці. А бабуся з Веітою благополучно приїхали до села і зажили новим життям.

Два роки тому чоловік Іри, kинув її із сином зі словами: — Та кому ти потрібна. Він так більше і не з’являвся в їхньому домі, тільки ось мама чоловіка не зрозуміла, що сім’ї більше немає. Вона могла заявитися в будинок у будь-який час, та ще й стукати так голосно у двері, що всі сусіди чули. Колишня свекруха перевіряла кожен міліметр квартири, щодня вона займалася цим, щоб Іра зра дила її синові. -Ви забули щось? Так, не повернеться ваш син, одружений він з іншою вже давно. -Наrуляється, повернеться. – казала щоразу свекруха. Свекруху нічого не бен тежило, вона залишалася в квартирі, навіть коли Іра йшла на роботу, а онук збирався до школи.

Після роботи Іра ще приходила додому готувати вечерю на трьох, тільки потім свекруха йшла додому. А жінка насолоджувалася тишею. Два роки мати колишнього чоловіка приходила до Іри додому вранці і потім сиділа до вечора, поки, в один день не стався випадок, що змінив життя і колишньої невістки, і свекрухи. Іра тоді поверталася додому, вона побачила жінку, що сидить, поруч із смітником. То була свекруха. Іра з’ясувала, що колишній чоловік не пускає вже як два роки рідну матір до хати. -І Як давно ви тут сидите? -З ночі, син мене давно у квартиру вже не пускає. Ось я до тебе і приходжу, йди вже скоро прийду.

Іра підняла жінку за лікоть та відвела її додому. Може, й місця у неї в квартирі мало, але вона не могла її залишити. Свекруха заснула у вітальні, на розкладному дивані, тепер це її постійне місце. Іра ж довго не могла заснути. Вона зви нувачувала себе, що не поцікавилася життям свекрухи раніше. Але час не повернути назад, два роки вона не могла зрозуміти, навіщо ця жінка приходила до неї, якщо шлюб із її сином давно розпався. А тепер у Іри пазл зійшовся. Вона любила свекруху, і розуміла, що сама їй подобається, хоч та цього й не показувала.

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвил ювалася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нову nостіль, яку я їй ще давно подарувала; вона її чомусь береrла. Я не заnеречувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка сnати на своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвіроk.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поруч з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто сидить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живе в мене, трохи звикла, їй добре зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу.

Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю. З тих пір, як у мене почала жити матуся, моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

У нас із чоловіком довгий час не виходило заві сти дитину. Після довгих років «тихого» життя ми вирішили усино Віті дитину. Ми усино вили 2-річного хлопчика та назвали його гарним ім’ям Веніамін. Ми вирішили не зберігати цей факт у таєм ниці. Коли Веніаміну виповнилося 5, ми зізналися. Виявилося, дарма. У 16 сін став дивно поводитися по відношенню до мене і до батька. Ми думали, у нього почалися підліткові тики, але, певне, дуже помилялися. Згодом стосунки з Веніаміном лише погіршувалися. Він часто почав зви нувати нас у тому, що ми Насі льно забрали його у його біологічної матері. А потім він взагалі почав обзи вати нас поганими словами. Зварювання стали неві д’емною частиною повсюдної рутини у нашому будинку. у 19 змін своє ім’я, аргументувавши це тим, що йому потрібна свобода вибору. Ми не заперечували, аби він повернувся до спокійного життя.

Ще через рік син заявивши, що хоче жити зі своїми справжніми батьками і пішов з дому, зібравши свої речі в невеликий рюкзак. Спочатку ми з чоловіком намагалися знайти його, потім вирішили, що він винен обпектися разок, щоб цінував нашу турботу. За півроку сер це чоловіка не витр імало. Я його втра тіла і лишилася зовсім одна. Мені вдалося абияк вийти на слід біологічних батьків Веніаміна. Виявилося, у нього не було батька-мати наро діла його в 17 від дорослого чоловіка і одразу здала малюка до дитбудинку. З’ясувалося, і родичі та мати Віника не особливо хотіли з ним спілкуватися, але хлопець виявився наполегливим. Я вирішила більше не втручатися у життя сіна. Зрештою, це його вибір не на мою користь. Я не можу змусити його любити мене. За кілька місяців син сам мені зателефонував і сказала, що хоче зустрітися.

Я подумала, що він схаменувся і хоче відновити зі мною стосунки. Забігаючи наперед, скажу, помилялася. Він зажадав грошей лікування своєї мами. У мене після чоловіка взагалі було важко з фінан самі. Син запропонував мені продати будинок і переїхати до квартири. Звісно, я відмовилася. З чого це я мала допомогти чужій мені люди, тим більше, що крім цього будинку в мене більше нічого не було. Сін покривши мене ма том, погрожував су будинок і кинувся шукати документи додому. Тут мої нерви не витримали. Я виrнала його з дому і більше не згадувала про нього. Точніше, мої родичі звинувачували мене за цей крок, не давали про нього забути, але після його слів я не дивилася на нього очима матері. Він став мені чужою людиною.