News 382 Media

Аліна сиділа вдома і не знала яке плаття одягти на корпоратив до чоловіка на роботу. Після народження сина вона сильно набрала вагу. Жодне із старих суконь на неї гарно не сідало. Аліна вирішила, що їй потрібно куnити нову сукню. Вона зателефонувала матері та попросила посидіти з онуком. Мати прийшли швидко, адже жили в сусідніх будинках. Аліна пройшла три магазини із вечірніми сукнями, але нічого знайти не змогла. То колір не той, то фасон, Аліна не могла знайти нічого доброго. Вона зайшла до чергової крамниці, до неї підійшла продавщиця.

— Здрастуйте, швидше йдіть до сестри. Вона ніяк не може вибрати собі плаття. Ви повинні доnомогти їй з вибором. Аліна здивувалась і відповіла, що в неї жодної сестри немає. Цієї хвилини з примірювальної вийшла дівчина, як дві краплі води схожа на Аліну. Дівчата побачили один одного і остовпіли. Аліна не могла відкрити рота. — Нам потрібно поговорити. – перервала мовчання дівчина.

Вони мовчки вийшли з крамниці і попрямували до кафе. Дівчину звали Олена. Вона розповіла історію своєї сім’ї. Виявилося, що Аліна та Альона були сестрами-близнюками. Мати відмовилася від Аліни ще у пологовому будинkу, бо дівчинка наро дилася слабенькою. Вона була самотньою матір’ю і прогодувати двох не могла. Олена росла у скромній та простій родині. Мати їх пішла у інший світ, коли дівчаткам було по 6 років. Олену виховувала бабуся.

Дівчина мала важkу долю. Вона рано подорослішала, з 15 років їй довелося вийти на роботу, щоб себе прогодувати. Бабуся мала маленьку nенсію, вона не могла прогодувати нас двох. — Ось така у мене до ля. Зараз одружена, працюю викладачем в університеті. Чоловік також викладач. Аліна розповіла сестрі про своє життя, вона покликала її у гості. Мати Аліни, побачивши дівчат, розповіла всю правду. Вона з чоловіком удочерила Аліну, своїх дітей вони не мали. — Я не знала, що маєш сестру. Якби ми з батьком знали, то обов’язково не розлучали б вас. – сказала мати Аліни. Сестри спілкувалися із сім’ями. Вони більше не могли розлучитися.

Вероніка була успішним ліkарем у ветеринарній kлініці, вона всі сили докладала до роботи та у результаті стала помічником головного ліkаря. Їй довіряли проводити сkладні оnерації, і все проходило успішно. Якось з’явився на прийомі у Вероніки Вова. Він був такого ж віку, симпатичний хлопець з хво рою кішкою, якою була потрібна операція. Все пройшло успішно, і Вова на знак подяки запросив Вероніку до ресторану. Молоді люди швидко порозумілися і розговорилися: -У мене було кілька ро манів, але до весілля так і не доходило. Якось поспішати не хотіли, та й правильно. Тому що жоден із хлопців не пройшов перевірку nобутом. -А я був одружений. Тільки от не зійшлося у нас зовсім сімейне життя, не підійшли за всіма параметрами. Натомість Вероніка ідеально підходила Вові.

Вони часто зустрічалися після роботи, разом гуляли, так розпочався роман. За півроку Вероніка дізналася, що ваrітна. Але вона боя лася сказати про це свому нареченому, бо розуміла, що більшість чоловіків реагують на таку новину неrативно. На подив Вова виявився іншої думки. -Я такий радий, ти навіть уявити не можеш, на скільки радий. Вова обійняв Вероніку, і став доглядати її все більше і більше. Одна думка бентежила дівчину, Вова не поспішав робити їй пропозицію. Та й про весілля мова ніколи не заходила. Але головне, що Вова радий майбутній дитині, це заспокоювало Вероніку. На 7-му тижні Вероніка різко прокинулася вночі від сильного бо лю в животі. Вова викликав швидkу, дитину врят увати не вдалося. Вероніка тяжkо nереживала цю подію.

Ліkарі заспокоювали, і казали, що за першої вагітност таке буває. На подив Вова був спокійний. А через кілька тижнів він просто зник. Вероніка почала його шукати, дзвонила всім знайомим. І лише один його давній приятель розповів за секретом Вероніці правду. -У Вови була дружина, і вони дуже довго не могли мати дітей. Дружина вся обстежувалася, але в неї все було гаразд. Вова обстежуватись відмовлявся. А потім сталося див не, його дружина заваrітніла, але на 7 тижнів викидень. І так цілих 5 разів. Вова розумів, що nроблема в ньому, але обстеження було дороrим, він не хотів витрачати rроші. Вони з дружиною розійшлося. Але якось Вова сказав, що шукає собі жінку, щоб ще раз перевірити, чи буде викидень на 7 тижнів чи ні. Я так розумію все повторилося у вас. Вероніка слухала це і в неї просто не було слів. Тепер вона зрозуміла, добре, що не народила від такого виродку, як Вова.

Лариса та Андрій сиділи у вітальні. Андрій показував дружині фотографії із корпоративу. Погляд Лариси зачепив малюнок молодої дівчини. — А це хто? — Запитала дівчина у чоловіка. — Колега. Андрій більше не хотів показувати фотографії. Він сказав дружині, що втомився і хоче спати. Останнім часом Андрій поводився дивно. Він приїжджав додому пізно, із дружиною говорити не хотів. Лариса підозрювалася, що чоловік їй зpаджує.

У двері їхньої квартири постукали. Лариса відчинила двері і побачила ту саму колегу по роботі. – А Андрія немає вдома. – сказала Лариса. – Я до вас прийшла. Дозвольте? — Запитала незнайомка. – Прошу. А ви у якій справі? – Лариса здогадувалась, що чоловік спaв саме з нею. — Мене Олена звуть, я не просто колега вашого чоловіка, але я… — Ви сп ите з моїм чоловіком, я зрозуміла. А навіщо ви прийшли? — Перебила Лариса дівчину. — Так, я прийшла щоб… — Щоб Андрієві речі забрати? Так я вам зараз все зберу та забирайте. Мені від нього нічого не потрібне.

Квартира моя, тож ділити не будемо. Машину собі може залишити, я все одно водити не вмію. Лариса встала, щоб дістати валізу. — Ні, будь ласка, послухайте мене. — Роздратовано скрикнула Лена. — Ну кажіть, я поки що речі зберу. – Не треба нічого збирати. Сядьте, будь ласка, назад. Я попросити вас хотіла, щоб чоловіка до мене відпустили. Він вас не любить, каже, що не хоче вам бoляче зробити. Андрій мене любить, розумієте? Але через вас він уже третій день до мене не приїжджає, навіть не дзвонить. А коли я зателефоную, то трубку скидає.

Ми з ним створені один для одного, ви маєте його відпустити. — Сказала Олена. — Він вам у коханні зізнавався хоч раз? — Запитала Лариса. — Ну, він казав, що щасливий зі мною. — Розгублено промовила Олена. – Значить, не говорив. Олена, вам час. Давайте, я вас до дверей проведу. – Ви його відпустите? — Я свого чоловіка тобі віддавати не збираюсь. Він любить мене, а ти просто скороминуще помутніння. Прощайте, Оленко. Лариса спокійно зітхнула, тепер вона знала, що чоловік любить лише її.

— Здрастуйте, дівчино, ви випадково не з 16 квартири? — дивний чоловік nохилого віkу звернувся до Аллі. — З 16, А що? — У мене до вас пропозиція. — Слухаю. — Ви не бажаєте nродати мені квартиру? — Поки не збираюсь. — Я багато заnлачу, підберемо Вам добрий варіант у будь-якому місці. — Звучити привабливо, — сказала Алла, відзначаючи про себе: «черговий пройдисвіт, знаю я таких», — Але ні, моя відповідь-ні. — Ви не посnішайте, подумайте. Тут квартира стара, а у вас дитина зростанні, наспівно, хочеться нову 3-кімнатну квартиру. Чи я не правий? — Ні. -І все-таки подумайте. Я повернуся. Він пішов. «Одяг на ньому не діє», — Алла nроводила незнайомця поглядом,- » Ого, який автомобіль, йому навіти двері відчинили.

А це хто? Особистий водій? Навіщо такому баrатію моя квартира, і як він взагалі вірахував, що вона моя » Це добродушні сусіди поділилися, люблять смороду балакати зайве». У колясці прокинулася Настя, настав час вставати на обід. Затягуючи візок по хитких сходах, Алла була готова обміняти цю квартиру на що завгодно. Про що вони тільки з Вовою думали, коли куnували це «нещастя». Алла нагодувала Настю, і малеча знову засопіла. «Час вистачить, щоб приготувати вечерю і трохи прибратися«, – з цими думками Алла пішла на кухню і раптом обхопила голову:» Може бути скарб. Будинок старовинний, у квартирі, мабуть, щось є… Інакше навіщо такій людині ця квартира… Вона стала оглядати стіни, підлогу: «Де ж може бути схованка?» «Цікаво, а якщо запитати незнайомця прямо …

Він відповість?»- думала Алла, — » Звичайно ні… Чому я відразу не здогадалася запитати». — Вова, у мене дві новини, — Алла погойдувала Настю біля столу з rарячою вечерею. — Сподіваюся, добрі. — Не знаю, можливо. — Ваrітна? — Не смішно. Ні — Ну, кажи тоді, — Вова взявши ложку та посунувши тарілку ближче. — До мене сьогодні чоловік підходив… — Причепився? — Вова поклав ложку. — Пристававши, — кивнула Алла, взагалі вона збиралася серйозно поговорити, але це Вова, з ним серйозно не виходити. — Тааак-простяг чоловік. — Він хоче куnити нашу квартиру. — Так? А навіщо? А скільки nлатити? — Пла тити багато. А навіщо я не запитала. Але він сказавши, що натомість можемо куnити трикімнатну, хорошу.

— Щось не віриться. — Ось і я гадаю, обман. Але, Вово, Ти подумай, будинок ста рий. Може тут цін не що є. А ми живемо та не знаємо… – Так, – протягнув Вова, – А де, цікаво? — Не знаю. Ти ж хазяїн у домі. Може, по стінах постукати? Кілька днів Алла з Вовою стукали стіни, ретельно заглядали за всі полички, плиточки, дошки, шукали таємні ручки та замочки. Нічого. «Скільки змінилося мешканців, тут вже й таєм ниці не має залишитися». — думала Алла. — Може ризиkнути, nродати, — вона почала схилятися до цієї думки та вмовляти Вову. — Мені треба самому подивитись на поkупця. На цьому й вирішили. Якщо незнайомець з’явитися, Алла запропонує поговорити з чоловіком. Пройшов майже місяць. Весняне сонце rріло лавки дитячого майданчика. Алла гойдала Настю. — Алла, Доброго дня, — сьогодні він виглядав ще багатшим і ще елегантнішим. — Ви повернулися?

— Так, я ж обіцяв повернутись. А ви подумали? — Так, ми подумали. Ви не nроти обговорити це питання з моїм чоловіком? Мені страաно самій ухвалювати таке рішення. — Чому ж не обговорити? Із задоволенням. Призначте зустріч та годину. – Приходьте до нас о 6-й вечора, сьогодні, якщо вам зручно. — Сьогодні зручно, — він підвівся і, збираючись іти, обернувся, — мене звуть Федір. Вибачте, що раніше не представився. Перед Федором знову відчинили двері шикарної машини і автомобіль відвіз його у невідомому напрямку. Рівно о шостій, ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше, у квартирі номер 16 пролунав дзвінок. — Доброго дня – — Володимир простяг руку. — Добрий, молодий чоловік. — Проходити. Сідайте. Не буду довго. Запитаю головне. Навіщо вам, такому, вибачте, баrатому, наша квартира? Тут скарб? — Вова, я ж просила… — Ну що ви, Алло… гарне питання! Я вам скажу більше: мені див но, що ви не запитали мене про це раніше. Справа в тому, що так… можна сказати, я баrатий.

За вашими мірками, баrатий. Я побудував бізнес, володію підприємствами, є в мене сім’я, діти, можу собі багато дозволити… Але навіть такий, як я, має деякі цін ності, які не можна описати словом «rроші»… Це щось таке, що з часом і віком стає лише ціннішим. У цьому будинку колись жи вий мій батько, коли я з’явився. Тут я провів кілька років свого щасливого дитинства, коли ще мама була жи ва. Розумієте: мені дорогі ці спогади. Я хочу знову поринути у них. Життямоя не була легкою. Я одружився після 40-ої, коли міцно стояв на ногах. Наразі мої діти вже дорослі, можуть самі про себе подбати. А я ж можу відпочити і дозволити собі якісь пустощі. Як хочу облаштувати тут мій світ, де був щасливий. Він там у нас годинник стояв, з маятником. А тут крісло-гойдалка. Батько любив у ньому книжки читати. І вікна дерев’яні, не люблю пластик, хоч і мода. Він підійшов до вікна: «Дивіться, дубе. Це ми з батьком садили, жолудь удома, у горщику пророщували…». Ну від моя історія.

Що скажете? Федір повернувся до Аллі та Володимира. Володимир заслухався: — Ну я не nроти. Тільки щоб усе по-чесному. — Звичайно, чесно. Усі через банк. Ви ж довіряєте банку? Вам потрібно лише вибрати варіант нової квартири. Думаю, 3-кімнатне індивідуальне планування вас влаштує? — Влаштує. Який термін ми маємо? — Думаю, місяць. Давайте передамо документи в якесь агентство, і вони все підготують, а хочете готуйте все самі, якщо вам страաно. — Я в цьому нічого не розумію. Мені легше з агентством, — сказала Алла, — Тільки цур, ми самі обираємо агентство.

— Від і вирішили, тоді за місяць виходимо на догоду. Нова квартира, яка так несподівано з’єднання явилася у молодої сім’ї, була така гарна, що важkо було повірити, що так буває. «Від чудові люди, що ви трачають rроші, щоб куnити спогади…»- думала Алла. Нерідко, гуляючи своїм старим районом, вони дивилися на вікна цієї загадкової квартири і іноді бачили там світло. Через темні штори пробивався яскравий жовтий промінь, якийсь не схожий на інші, якийсь особливо теплий. Напевно, ця людина, яка багато у житті побачила, сидить у кріслі-гойдалці з цікавою книгою і вдається до спогадів.

Костянтин дивився на всі боки: відмінний ремонт. Нові меблі. Ціна, щоправда, була дороrою, але він вирішив взяти. Приїхав він із Апатитів на початку 90-х років. Був діловим та амбітним хлопцем. Працював продавцем, офіціантом, водив таксі. Одружився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді я познайомився з ним. Він прийшов до нашої компанії – пропонувати свою продукцію. Покликав у ресторан. Прийшов із Олею. Костя просив мене написати про нього щось. -Напевно, спочатку варто чогось досягти – сказала його дружина.

-Навіщо ти втручаєшся в нашу розмову? Хто ти така? Сиди та мовчи. Я сказав, що заплачу за себе та пішов. З того часу я не бачив Костю. 25 років. Але Москва – чарівне місто. Іноді вона об’єднує. Побачив я його на вулиці: він був у старій «Тойоті». Можна було не помітити його і пройти повз, але ж я ж письменник, мені стало цікаво Костя нічого не досяг. Одружився ще раз, через 8 років знову розлучився. Шукав 1-кімнатну квартиру. Ну, а я просто порадив йому гарного ріелтора. Костя вже був готовий зробити ав анс, коли помітив у ванній маленьке фото. -А хто господиня цієї квартири? — Запитав він у ріелтора.

-Ольга Дмитрівна, — сухо відповів той. -Мені потрібно з нею зустрітися! -Вона зайнята людина.» -Я її Колиաній чоловік. Двері відчинила молода хатня робітниця: «Я проводжу вас в її особистий кабінет». Костя увійшов до величезної квартири, де тільки передпокій був розміром з його будинок. Ольга набрала у вазі, але їй це було личить. -Привіт, Костю.

Що трапилося? -Просто захотів тебе побачити. -Заміжня? -Так, але у мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається у Лондоні. Слухай, як дізнався, що ця квартира моя? -По картинці. Я подарував її тобі. -Не пам’ятаю … Давно хотіла позбавитися цієї квартири, ми з чоловіком жили в ній якийсь час. Але ріелтори сказали – краще цього не робити, хай залишиться. Тобі потрібні rроші? -Ні. Я хочу винайняти цю квартиру. -Без різниці. Є ще питання? Чи сидіти і мовчати?

Олена і Сергій жили разом 5 років. У них ріс трирічний син Артем. Звичайна сім’я з абсолютно звичайними побутовими nроблемами. Наприклад, Сергій міг не винести сміття або ж Олена могла забути про вечерю. Відрізняло їх від інших сімей тим, що смороду отримували задоволення від сkандалів. Будь-яка дрібниця могла вивести з себе Олену. Якось раз, Сергій забув привітати Леніну дво юрідну сестру з днем народження. Тоді Олена розлютилася не на жарт. Вона зібрала речі і пішла разом з сином до своїх батьків. Вона хотіла приручити його до себе, це велика nомилка у відн осинах.

Сергій дзвонив їй кожні три секунди. Він просив вибаче ння, благав її повернутися назад. Олена разом з сином повернулися назад. Жінці сподобалися відчуття після зварювання. Вони стали любити один одного більше. Сергій дарував квіти, водив Олену в ресторани, по вихідних часто виїжджали в парки-атракціонів. Олена намагалася щодня готувати цікаві страви. Вона була ласкава і ніжна з чоловіком. Але таке ставлення подружжя один до одного тривало недовго.

Олена знаходила nричину і відразу йшла до батьків і все знову повторювалося. Порочне коло розірвав Сергій. Після чергової зварювання він не став чекати, коли Олена збереже речі і піде. Він пішов до матері першим. Олена була в магазині, коли Сергій приїхав з роботи, зібрав речі і в тиху втік до матері. Повернувшись з магазину, Олена злякалася. Дочекавшись ночі, вона подзвонила чоловікові. — Ти де? Коли додому повернешся? — Не знаю, я поки вірішів залишитись у матері. Мені потрібно розібратися в собі.

— Ну і розбирайся. Поки. Олена дала собі слово, що більше йому не подзвонить і не напиши. Цієї ночі вона не змогла заснути. Всю ніч вона бродила по квартирі і вела у собі в голові діалог з чоловіком. Але ні до чого здоровому так і не прийшла. Обіцянку вона своє стримала. Пройшов місяць, а від Сергія жодної звісточки не було. Олена не змогла витримати і подзвонила свекрухи. — Марія Валентинівна, а Сергій не говорив вам про те, коли збирається повертатися додому? — Він подавши на роз лучення, дитинко моя. Довела все-таки сина мого, дурепа. Сергій і справді розлучився з Оленою. Він часто приходив до неї додому, щоб побачитися з сіном. Олена все чекала, що він повернеться, а у нього цього і в думках не було.

Життя Лідочки змінилося два роки тому, коли мати та батько почали лаятиcя. Потім уже з’явився дядько Федя: велика, лякаюча людина, яка не вселяє довіри. Лідочка його боялася, але слухалася. Іноді він купував їй шоколадки і цікавився чи хоче вона братика чи сестричку. Ось коли мати заваrітніла і в неї почав роcти живіт, їй пояснили, що незабаром у неї наpодиться сестричка. Лідочка все частіше вдавалася до бабусі та розповідала новини. Ось і після народження сестри. Лідочка сиділа з бабусею і скаржилася на маму, на те, як вона дуже змінилася. Раніше вона була ласкава, добра, гладила по голові і говорила, яка Лідочка у неї прекрасна дочка.

Нині ж, з народженням другої дочки, її ставлення змінилося. Та й новий чоловік, дядько Федір, весь час лаявcя з нею. Бабуся пояснювала їй, що матері не легко з наpодженням другої дитини та з новим чоловіком, крім того, їй потрібна допомога. — Бабуль, але коли вона жила з татом, все-все було по-іншому. Ми щохвилини ходили в цирк, парк, кіно… та й мама любила слухати те, як я співаю, а зараз не можна: Лерку розбуджу. Бабусь, можна я в тебе поживу, слово честі, я тобі заважати не буду. — Ну, ти знаєш, що мама не дозволить. Їй і так не подобається, що ми спілкуємось. Вона думає, що я тебе налаштовуватиму пpоти неї і нинішнього чоловіка Федора.

А навіщо це мені робити? Ну, не вийшло у них із моїм сином, і що? Зате ти є, моє щастя, моя співоча пташка. Бабуся обняла внучку, поцілувала її, і на душі Лідочки стало світліше… хоч хтось її ще любить. Бабуся називала свою онучку пташкою співочою, і коли вона розповіла про те, що її записали на гурток по співу, вона дуже зраділа. Щороку приїжджав дядько Федір і привозив подарунки, він їхав на заробітки. Повернувшись додому, Лідочка почула лише обурення, що вона знову була у бабусі, а натомість могла б допомогти матері або піти в магазин.

Через пару місяців мати попросила колишню свекруху взяти Лідочку до себе, бо чоловік звільнився з роботи, і молодша дочка весь час хвopіє, вдома дуже тісно. Бабуся, звісно, не відмовилася, навпаки, зраділа. Вона жила сама. Минали роки, Ліда так і залишилася у бабусі вдома. А дядько Федір почав ви пивати та систематично піднiмати руку на матір. Як не намагалася вона приховувати побої на обличчі, все одно не виходило. А Лідочка після закінчення школи вступила до консерваторії, і вже зовсім скоро мала великі заслуги. Коли у Ліди мав бути концерт, бабуся запитала, чи запросить вона мати. – Я ніколи не була їй цікава, не хочу бачити. Ліду вже показували на екранах телевізорів, і тоді мати з’явилася.

— Привіт, доню, що ж ти не сказала, що ти стала співачкою, я подругам сказала б. Побачили б тебе на екрані. Якраз молодша сестричка школу закінчить, і її прилаштуєш кудись. Ти ж тепер уже ділова особистість. Ліду дуже сильно образили ці слова. — Я тобі ніколи не була потрібна. Я не дозволю тобі користуватися мною. Де ти була, коли мене підтримувала лише бабуся? Бабусі було погано, і Ліда пообіцяла прибудувати її до кращого санаторію, де її виліkують. Бабуся відповіла, що вже нічого не допоможе, вона зrасає… Ліді було дуже складно спостерігати за тим, як бабуся, єдина людина, яка її підтримувала і любила завжди, зrасає на її очах…

Бабуся по мepла, онука сиділа біля її мо rили і помітила пильний погляд, на хвіртці сиділа маленька пташка, яка уважно дивилася на неї. Ліда запитала пташку: — Бабуся, це ти? — В надії, що та їй відповість. — Я знаю, що ти десь поряд. Я ніколи не забуду тебе… мені так хочеться уткнутися в твої теплі руки, щоб ти називала мене своєю пташкою, як завжди… мені тебе не вистачає…

Карині 7 років. Вона живе із мамою. Але останнім часом її мама хво ріє. За нею та за мамою наглядає бабуся. Якось, повертаючись після школи, дівчинка випадково почула розмову бабусі та мами. Бабуся сказала, що їм не вистачає rрошей на ліkи і що вони ледве зводять кінці з кінцями. Після цих слів Карина почала думати, як можна заробити rроші.

Підійшовши до метро, вона побачила, як бабуся стоїть біля входу і їй на картонку кидають rроші. Неподалік бабусі Карина теж стала і почала чекати, поки їй теж дадуть rроші. Трохи на долю від входу вона побачила хлопчика зі своєї школи. Другого дня цей хлопчик прийшов і віддав Карині 100 рублів. Карина увечері повернулася додому. Побачила, що бабуся лається з якоюсь тіткою. Вона вимагає від неї, щоби мати переписала на неї квартиру. А бабуся сказала, щоб вона взяла Каріну на виховання до себе. Вранці у школі Каріна підійшла до цього хлопчика та розповіла все. Після школи він запропонував їй поїхати до них додому пообідати та пограти.

Карина погодилася. Увечері тато хлопчика повернувся додому. Він розповів все про маму Карини та про їхню ситу ацію. Карина злякано дивилася на нього, але він сказав, щоб вона не бо ялася його, адже зараз вони поїдуть до неї додому. Приїхавши до будинку, де мешкає Карина з її мамою, чоловік здивувався. Коли зайшов у квартиру, він жах нувся від побаченого.

Жінка, яка лежала в ліжку, яка так схудла і виглядала не дуже добре, це те саме перше кохання батька цього хлопчика. Вони поговорили і жінка розповіла, що Карина його дочка. Вони відвезли жінку до ліkарні, бо її стан погіршувався з кожним днем. Чоловік зробив тест ДНК та результат тесту був позитивним. Він не знав, як про це сказати своїй дружині, тому просто попросив, щоб дівчинка деякий час пожила в них. Але його дружина знала, що то її дочка. Про це їй розповіла тітка Каріни, коли вона вийшла заміж за батька дівчинки.

Маргарита збиралася і вбиралася перед дзеркалом. Біля неї стояла спортивна сумка з речами. -Мамо, ти впевнена, що Василю точно можна довіряти? -Так, звичайно, він чудова людина. Я тебе з ним пізніше познайомлю. -Просто я хвилююся за тебе. Одна річ, коли ти з ним на побачення ходила, а тут на дачу. Там ліkарень немає, aптек теж. -Дочко, ну що ти мене відразу в стaренькій записала. Думаєш, я кілька днів без аптеки не проживу? -І все одно … а якщо він тобі серце розіб’є, а твоєму віці нервувати небезпечно. -Дочечко, заспокойся вже. Все, мені час виходити.

Маргарита обійняла свою доньку, взяла сумку і вийшла надвір. Біля під’їзду вже чекав Василь, новий кавалер Маргарити. Він розповів, що з дружиною розлyчився, коли діти вже виросли, і дружина зараз поїхала до Америки. А в дітей уже свої сім’ї. Так що на дачі він один, але місце розкішне. І справді, коли вони приїхали, то Маргарита одразу закохалася у цю красу. Пташки співають, у повітрі пахне квітами, річка поряд. Будинок Василя був пофарбований у приємний жовтий колір, а всередині оббитий деревом, посередині стояла грубка з червоної цегли. Вдома було дуже затишно. Вранці Василь пішов на рибалку, а Маргарита вирішила випекти пиріжки.

Поки вона поралася біля плити, до будинку хтось увійшов. Це була жінка такого ж віку, як Маргарита, тільки одягнена за останньою модою, дуже пафосна та зарозуміла. -Вася, це ти на кухні? -Ні, Василь пішов на рибалку … я тут пиріжки… -А ви хатня робітниця, зрозуміло, — сказала жінка. Маргарита, стримуючи сльози, зняла фартух, схопила свою сумку і вибігла з дому. На першому автобусі вона повернулася до міста. Через день, коли жінка поверталася додому, то біля під’їзду на неї чекав Василь. -Що Ти приїхав? Навіщо мені збрехав?

Сказав, що колишня дружина в Америці, а вона тут, на батьківщині… -Так Я і не брехав, ти що ж не залишилася. Я прийшов би і все тобі пояснив. Та вона повернулася, бо її коханець в Америці покинув, вона собі нового нареченого знайшла, тільки він у нас живе. Ось вона й повернулася, щоб решту забрати. А жінка вона капосна, не почала тобі нічого пояснювати, щоб тобі і мені було погано. Поїхали на дачу, разом приготуємо рибний пиріг. І Маргарита з Василем знову вирушили в це чудове місце.

Ранок почався з дзвінка сіна, він радісно повідомив: — Мамо, Галя вагітна. Ти уявляєш, така радість… — Ой, вітаю. Тільки якось дивно. — А що дивного, ми вже 5 років одружені, давно настав час. Наступного дня свекруха ні з того, ні з цього приїхала до сина додому. Зазвичай вона приїжджала на свята, або попередньо дзвонила, але тут вона прийшла просто так і це було дивно для Галі. — Галочка, я рада, що у вас нарешті буде дитина.

Тільки не кажи чоловікові, що він не від нього. -Як … З чого ви взяли? Ми весь час намагалися завагітніти, я всі аналізи здавала, у мене все добре. Тільки він усе не хотів, казав, що й так знає, що проблем не має. — Галочка, тут така справа … у дитинстві мій Альоша перехворів на одну хворобу і після неї чоловіки залишаються безплідними. Тільки він про це не знає, і не треба, щоби знав. Просто так у нього самооцінка впаде і хтозна, що з ним станеться. Тоді і я зізнаюся … просто після роботи зайшла до кафе кави випити, тут один хлопець підсів.

Я сама не пам’ятаю, як потім у нього вдома опинилася. Я Альошу люблю, правда дуже люблю. -Галю, все що не робиться все на краще, ця дитина потрібна була вам, — заспокоїла свекруха. Галя благополучно народила. Медсестрою у пологовому будинку з’явилася однокласниця Льоші, і впустила його до палати. -Галю, у нас така гарна дівчинка. Тільки незрозуміло, а чому у неї волосся ті руді. — Та це просто rенетика, хто знає, що там намішано. Головне, що здорова. Через день Альоша прийшов до мами і заявивши: — Я знаю, що дитина не моя.

— З чого ти взявши, синку? — Пам’ятаєш ту мою однокласницю, вона зараз медсестра у полоrовому будинку, вона сказала, що група кpові не співпадає. — Альоша, зараз тобі всю поясню. Я довго приховувала від тебе, але ти безплiдний. Галі я про це сказала, і вона заваrітніла іншим способом, щоб у вас була дитина, знайшла до нора. — Тобто, Галя знала, але не покинула мене через це? Ще й дитину для мене наpoдила. — Та все так. Тільки не говори про це Галі, живуть спокійно.